Викрадач тіней

— Я дуже за тобою скучив, — сказав я, цілуючи її в чоло.

— Гаразд, сподіваюся, що ти пізніше скажеш мені, що тебе непокоїть.

Ми повечеряли у вітальні. Мама приготувала мою улюблену страву, черепашки з шинкою, як колись. Вона сіла на диван поруч зі мною й дивилася, як я розправляюся з черепашками, сама так і не поївши.

Я збирався винести посуд, але вона взяла мене за руку й сказала, що миття може зачекати. Вона запитала, чи я не запрошу її на горище.

Я провів її нагору, підтягнув драбину, причинив ляду, і ми вмостилися перед вікном.

Я не відразу зважився поставити їй запитання, яке так давно крутилося в мене на язиці.

— Ти так нічого й не знаєш про тата?

Мама примружила очі. Я впізнав той її медсестринський погляд, коли вона хотіла дізнатися, чи готую я якусь капость, а чи вдаю хворого, щоб не йти на контрольну з історії або математики.

— Ти ще часто думаєш про нього? — запитала вона.

— Коли до нас на швидкій потрапляє чоловік його віку, я боюся, чи це, бува, не він, і щоразу думаю, що робитиму, як він мене не впізнає.

— Він тебе відразу впізнав би.

— Чому він ані разу не навідався до мене?

— Я дуже довго не могла йому вибачити, можливо, надто довго. Тому й казала таке, про що тепер шкодую, але це через те, що я його ще кохала. Я ніколи не переставала кохати твого тата. Людина здатна на жахливі речі, коли поєднуються кохання й ненависть, на таке, про що пізніше жалкуєш. Найбільше я йому дорікала за те, що він мене покинув, але зрештою погодилася, що в цьому є й моя частка вини.

Я каралася, уявляючи його щасливим з іншою жінкою. Цього я не могла йому вибачити.

Маю тобі зізнатися, хоч твоя мати може видатися тобі й старомодною, але він єдиний чоловік, якого я знала у своєму житті.

Якби я сьогодні з ним зустрілася, я подякувала б йому за те, що він подарував мені найкращий подарунок у світі — тебе.

Усе те мені казала не тінь моєї матері, а вона сама.

Я пригорнув її до себе й запевнив, що люблю її.

Деякі неоціненні миті життя пов’язані з такими дрібницями.

Якби я не залишився того вечора, у нас із мамою могло й не бути цієї розмови. Коли ми йшли з горища, я востаннє повернувся до вікна й мовчки подякував моїй тіні.