— Ось цей, — зауважив Люк, указуючи пальцем на діда, який тримався рівно, як тичка, — копія Маркеса через кілька років.
Кожному з наших сусідів було щонайменше втричі більше років, аніж нам. Серед тих звеселілих облич час від часу лунав навіть сміх. Мені здалося, що я знову потрапив до шкільної їдальні, тільки мої однокласники поперевдягалися у старих.
— Підемо подивимося на море при денному світлі, — запропонувала Софі.
Гайнули до номера вдягти светри й куртки — і на море.
Коли ми прийшли на пляж, я нарешті зрозумів, що відчув учора. Я вже бував на цьому курортику. Наприкінці молу з ранішньої імли виринав невеличкий закинутий маяк, такий, як я його запам’ятав у дитинстві.
— Ти йдеш? — запитав Люк.
— Даруй?
— Край пляжу є забігайлівка, ми з Софі хочемо справжньої кави, бо в готелі була бурда.
— Ідіть, я наздожену, мені треба дещо перевірити.
— Тобі треба щось перевірити на пляжі? Якщо ти непокоїшся, що море відступило, гарантую, увечері воно неодмінно повернеться.
— Можеш мені зробити ласку й не знущатися?
— Та чого там! Ваш слуга супроводитиме Пані, поки Пан рахуватиме мушлі на пляжі. Чи маю я передати послання?
Не слухаючи більше глузування Люка, я наздогнав Софі, вибачився, що відлучуся, пообіцяв невдовзі до них приєднатися.
— Куди ти?
— На мене наринув спогад, я наздожену вас за п’ятнадцять хвилин максимум.
— Який спогад?
— Здається, я колись приїздив сюди на кілька днів із мамою, ці дні багато чого змінили в моєму житті.
— І ти тільки зараз це помітив?
— Це було чотирнадцять років тому, і я більше сюди не повертався.
Софі повернулася до мене спиною. Поки вони йшли геть попід руку з Люком, я попрямував на дамбу.
ebooksa