— Мені здається, що твоїй дівчині потрібна допомога, — сказав старий, указуючи на сходи.
Софі несла вниз наші сумки. Я забрав їх і відніс до машини. Люк усівся за кермо, Софі — поруч із ним.
— Їдемо? — запитала вона.
— Постривайте хвильку, я зараз.
Я кинувся назад до готелю. Старий умостився в крісло в салоні й дивився телевізор.
— Ви не пригадуєте німої дівчинки?
Люк тричі натиснув рвучко на клаксон.
— Мені здається, що твої друзі поспішають. Приїздіть ще, ми будемо вам раді, особливо твоєму товаришеві, його коржики сьогодні вранці були пречудові.
Люк усе клаксонив безперестанку, і мені довелося піти, хоч я знову пообіцяв собі неодмінно повернутися до цього курортного містечка.
Софі мугикала мелодії, до яких Люк вигадував слова й горлопанив з усіх сил. Двадцять разів він дорікнув, що я не приєднуюся до них, і двадцять разів Софі сказала йому дати мені спокій. Через чотири години дороги Люк занепокоївся, бо різко знизився показник рівня пального, і стрілка поповзла ліворуч.
— Одне з двох, — оголосив він, — або зламався лічильник пального, або нам невдовзі доведеться штовхати машину.
Через двадцять кілометрів мотор закашлявся й заглух, не дотягнувши кілька метрів до заправки. Вийшовши з автомобіля, Люк ніжно погладив його по капоту й подякував за геройство.
— Як на заправника, ти дуже сексуальний, — зауважила вона.
Софі поцілувала мене в потилицю й пішла до крамнички.
— Тобі принести кави? — запитала вона, обертаючись.
Перш ніж я встиг відповісти, вона всміхнулася й додала:
— Коли схочеш сказати, що не так, я буду поруч, навіть якщо ти цього не помітиш.
Трохи від’їхавши, ми потрапили під дощ. Двірники, не встигаючи розганяти воду на лобовому склі, дуже скрипіли, так, що аж зуби зводило. До міста ми дісталися вже вночі. Софі спала, і Люк не наважувався її розбудити.
— Що робитимемо? — прошепотів він.
ebooksa