Я поцілував Софі й перепросив. Ми йшли вдвох уздовж лінії прибою, наодинці, поки нас наздогнав Люк.
Він іще здалеку кричав, щоб ми зачекали.
Люк — мій найкращий друг, цього ранку я ще раз у цьому переконався.
— Пригадуєш, як ти розквасив обличчя, катаючись на велосипеді? — підійшовши, запитав він, ховаючи щось за спиною. — Гаразд, я нагадаю тобі, невдячному. Твоя мама купила тобі жовтий велосипед. Я взяв свій старий велосипед, і ми поїхали кататися на пагорбі, за цвинтарем. Коли ми проїздили повз ворота, ти, мабуть, захотів перевірити, чи за нами не причепився якийсь привид, озирнувся і втрапив колесом у ямку. Ти зробив чудове сальто й гепнувся на землю.
— До чого ти ведеш?
— Помовч і дізнаєшся. Колесо твого велосипеда погнулося, і це засмучувало тебе більше, аніж збиті коліна. Ти весь час твердив, що твоя мама тебе вб’є. На велосипеді ти катався всього три дні, і якби приніс його додому в такому стані, вона тобі цього не пробачила б. Їй довелося брати додаткові чергування, щоб його купити, це була катастрофа.
Я пригадав той день. Люк витягнув ключ із торбинки з інструментами, притороченої до його сідла, і поміняв колеса наших велосипедів. Його колесо підійшло до мого велосипеда. Закінчивши прилаштовувати, він запевнив, що моя мама нічого не помітить. Моє колесо полагодив його батько, і наступного дня ми знову помінялися колесами. Мама справді нічого не помітила.
— І ось ти знову взявся за старе! Але, попереджаю, це востаннє, тобі все ж колись варто подорослішати.
Люк нарешті витягнув те, що ховав за спиною — новісінького повітряного змія.
— Це все, що я зміг знайти на пляжному базарчику, продавець сказав, що цей у нього — останній, вони вже давно їх не продають. Це сова, а не орел, проте не слід перебирати харчами, це теж пташка, тим паче що літає вночі. Тепер ти задоволений?
Софі зібрала змія на піску, простягла мені мотузку й махнула, щоб я запускав. Я почувався смішним, але коли Люк схрестив руки на грудях, з нетерпінням тупаючи ногою, я зрозумів, що відступати нікуди, і кинувся бігти по пляжу, а повітряний змій злетів у небо.
Літав він чудово. Кермувати ним однаково, що велосипедом, з роками це не забувається.
Щоразу, коли сова виписувала бездоганні «5» та вісімки, Софі аплодувала, а мені щоразу здавалося, що я її трішки обманюю.
Люк присвиснув і вказав мені на мол: усі п’ятнадцять пожильців нашого готелю повсідалися на підмурку та захоплено спостерігали за викрутасами змія-сови. До готелю ми повернулися разом із ними. Треба було їхати. Я скористався з того, що Софі і Люк піднялися в номер складати речі, і заплатив і за номер, і за продукти, які Люк використав на кухні.
Хазяйка прибрала гроші, не зморгнувши й оком, а тоді пошепки запитала, чи можу я для неї дістати рецепт коржиків. Вона просила в Люка, але він не дав. Я пообіцяв вивідати той секрет і написати їй.
До мене підійшов старий пан, який тримався рівно, як тичка. У їдальні, коли ми снідали, Люк побачив у ньому Маркеса в цьому віці.
— Ти чудово вправлявся зі змієм на пляжі, хлопче, — похвалив він.
Я подякував за комплімент.
— Я знаю, про що кажу, скільки я тих летючих зміїв продав за своє життя! Колись у мене був кіоск на пляжі. Чого ти на мене дивишся так, ніби побачив привида?
— А якщо я вам скажу, що ви колись подарували мені змія, ви повірите?
ebooksa