Викрадач тіней

— Я знаю, — відповіла вона, ідучи.

У садок вийшла дівчинка, яка бавилася в класики. Через шибку в коридорі було видно, як її батьки розмовляють із завідувачем відділення гематології. Дівчинка підійшла до мене, вагаючись. З того як вона ступала то крок уперед, то вбік, я зрозумів, що вона хоче привернути мою увагу. Їй щось дуже кортіло мені сказати.

— Я одужала, — гордо повідомила вона.

Скільки разів я бачив, як вона бавиться в лікарняному садку, і жодного разу не поцікавився, на що вона нездужає.

— Я зможу поїхати додому.

— Я дуже за тебе радий, хоч трішки за тобою сумуватиму. Я вже звик, що ти бавишся в цьому садку.

— А ти теж скоро зможеш поїхати додому?

Сказавши це, дівчинка засміялася, і в її сміхові я почув відлуння віолончелі.

Є речі, які залишаєш позаду себе, життєві миті, що назавжди в’їлися в порох часу. Можна намагатися їх не помічати, але вони чіпляються одні за одних і утворюють ланцюжок, який прив’язує вас до минулого.

Люк приготував вечерю. Він чекав на мене, розлігшись у кріслі. Зайшовши до кімнати, я відразу пішов подивитися на його рану.

— Нічого страшного, годі бавитися в лікаря, — сказав він, відштовхуючи мою руку, — я знаю, що тобі вже відомо. Ну добре, даю тобі п’ять хвилин, щоб познущатися з мене, а потім перейдемо до інших справ.

— Допоможеш мені винайняти машину, якою ми їздили на вихідні?

— А куди ти зібрався?

— Хочу ще раз поїхати до того приморського містечка.

— Хочеш їсти?

— Так.

— Гаразд, але якщо ти хочеш, щоб я тобі щось приготував, ти маєш сказати, чого тобі заманулося туди вертати. Якщо мовчатимеш, як партизан, то заклади швидкого харчування ще відчинені о цій порі, тож, якщо поталанить, можеш розжитися на сендвіч.

— А що я тобі повинен сказати?

— Що з тобою сталося на тому пляжі, бо я не впізнаю свого найкращого друга. Ти завжди був якийсь не від світу цього. Я намагався не помічати, але біля моря ти вже став нестерпний. З тобою була найчарівніша дівчина на світі, а ти повівся як бовдур, і відтоді вона теж стала вже не від світу цього.

— Пригадуєш, коли ми з мамою їздили на море?