— Що дуже жахливо. Вона занепокоїлася, тож я захотів її підбадьорити. Здається, щось бовкнув про те, що тебе гризе.
— Сподіваюся, ти їй не розповів про Клеа?
— Імені я не називав, але збагнув, що сказав забагато. Дав їй зрозуміти, що ти вбив собі в голову будь-що відшукати споріднену душу. Я відразу все перевів на жарт і сказав, що тобі було дванадцять років, коли ти її зустрів.
— Як відреагувала Софі?
— Як на все, ти маєш ліпше її знати. Вона сказала, що бажає тобі щастя, що ти на нього заслуговуєш і що ти класний хлопець. Шкодую, мені не треба було говорити. Але не подумай, що я зробив це навмисне. Я не такий розумний. Просто я на тебе гнівався і втратив пильність.
— А чого ти на мене гнівався?
— Бо Софі щиро зичила тобі щастя.
Я обхопив Люка за плечі, щоб допомогти піднятися сходами. Вдома я вмостив його на своєму ліжку. Він був п’яний як чіп, сам я вмостився на його кошмі під вікном.
Люк дотримав слова. Назавтра після нашої пиятики, попри тяжке похмілля, він прийшов до мене в лікарню, забрав антибіотики з аптеки й подався до консерваторії. Для мене залишається загадкою вміння Люка викликати до себе симпатію в людей, від яких йому щось потрібно. Ніхто не встоїть перед його шармом.
Люк віддав ліки вахтерові й заговорив про його роботу, викликав на кілька дотепів із його життя й за годину отримав доступ до списків студентів. Вахтер усадовив його до столу, і Люк узявся до пошуків із наполегливістю справжнього слідчого.
Почав він із журналів першокурсників за ті роки, коли найімовірніше до консерваторії могла записатися Клеа. Він водив лінійкою по сторінках, щоб не пропустити жодного прізвища. Десь надвечір він зупинився на рядку, де була записана Клеа Норман, першокурсниця відділення класичної музики з класу віолончелі.
Вахтер дозволив ознайомитися з її досьє, і Люк пообіцяв за кілька днів принести йому ще ліків, якщо горло не перестане боліти.
Спало надвечір’я, і я, скориставшись із короткого затишшя у відділенні швидкої, побіг перекусити в кав’ярні навпроти лікарні, тут Люк і нагодився. Він підсів до мого столу, узяв меню, замовив закуску, основну страву й десерт, навіть не привітавшись зі мною.
— За вечерю платиш ти, — оголосив він, повертаючи меню офіціантці.
— З якого дива? — запитав я.
— Тому що в тебе більше немає таких друзів, як я, повір.
— Щось відшукав?
— Якби я тобі сказав, що в мене два квитки на суботній матч, ти б не пішов? Це добре, бо в суботу твоя Клеа грає в муніципальному театрі. Дворжак, концерт для віолончелі з симфонією номер 8. Я зумів купити для тебе квиток у третьому ряду, тож зможеш побачити її зблизька. Не ображайся, якщо я з тобою не піду. Віолончеллю я наситився на сто років уперед.
Я лише відчинив дверцята своєї шафи й зрозумів, що мені ні в чому йти ввечері на концерт. Справді ж, не вдягнусь я в зелені штани й білу куртку.
Продавчиня в універмазі порадила мені синю сорочку й темну куртку, яка пасувала б до моїх фланелевих штанів.
ebooksa