— Так.
— Пригадуєш, я розповідав про Клеа?
— Пригадую, що коли ти приїхав, сказав мені, що тепер тобі начхати на Елізабет, що ти зустрів споріднену душу, що вона колись стане жінкою твого життя. Але ж ми були дітьми, ти цього не забув? Гадаєш, вона на тебе чекала в тому курортному містечку? Зійди на землю, друже. Із Софі ти поводився, як дурень.
— А тобі це на руку, чи не так?
— Цією колючкою ти хотів щось сказати?
— Я в тебе питав лише, як винайняти машину.
— У п’ятницю ввечері вона чекатиме на тебе перед будинком. Ключі я залишу на письмовому столі. У холодильнику знайдеш котлети, тобі треба тільки їх розігріти, а я пройдуся.
За Люком зачинилися двері. Я підійшов до вікна, щоб покликати його й вибачитися. Але хоч скільки гукав, Люк не обернувся й зник за рогом.
Я напросився на чергування в п’ятницю, щоб звільнитися вже в перші суботні години. Додому я повернувся на світанку й ключі від машини знайшов на письмовому столі, як Люк і обіцяв.
Я швидко прийняв душ і перевдягнувся. Виїхав майже опівдні. Зупинявся я лише заправитися. Покажчик пального наказав довго жити, і я прикидав, скільки пального в середньому споживає мій автомобіль і на око визначав, коли треба дозаправитися. Зрештою, це якось займало час. Відколи я виїхав, з неприємністю відчував, ніби тіні Люка та Софі сидять на задньому сидінні.
До готелю я під’їхав близько третьої. Хазяйка була дуже здивована. Їй шкода, але номер, який ми знімали, вже зайнятий новим пожильцем, а вільних кімнат немає. Я не мав жодного наміру залишатися в готелі на ніч. Я пояснив, що приїхав поговорити з одним із її клієнтів, старим паном, який тримався дуже рівно, і в якого я хотів дещо запитати.
— Ви приїхали сюди лише для того, щоб у нього щось запитати?! Але ж у нас є телефон. Пан Мортон усе життя простояв за прилавком свого кіоску, тому він так рівно тримає спину. Ви знайдете його у вітальні, він переважно там проводить пообідній час і майже ніколи не виходить.
Я подякував хазяйці, знайшов пана Мортона й сів біля нього.
— Добридень, юначе, чим можу прислужитися?
— Ви мене не згадали? Я нещодавно приїздив із молодою жінкою й найкращим другом.
— Це мені ні про що не каже, коли це було?
— Три тижні тому. Люк напік до сніданку коржиків, які всім дуже сподобалися.
— Дуже люблю коржики, взагалі люблю всілякі солодощі… То ви хто?
— Пригадуєте, я запускав на пляжі повітряного змія? Ви сказали, що я непогано вправляюся.
— Знаєте, я колись продавав повітряних зміїв… У мене був кіоск на пляжі. Я продавав також силу-силенну інших речей, рятувальні круги. Вудки… Тут нічого ловити, але я продавав також вудки, креми для засмаги. Яких я тільки курортників тут не бачив… Добридень, юначе, чим можу прислужитися?
ebooksa