Твердиня

Страх лляним клоччям законопатив дихальні шляхи. Левко мовчав.

— Лео?! — Семен задихався.

Левко простягнув руку вбік і схопив росіянина за передпліччя.

— Не кричи. Я тут.

— Що це? — Голос тремтів, наче росіянина били дрижаки від холоду.

— Не знаю. Треба розбудити Ґрема і Сатомі.

Нікого будити не довелося. Справа долинув шурхіт, хтось виповз із намету.

— Хлопці, ви це чуєте? — То була японка.

— Так.

— Мені страшно.

— Нам теж.

Слідом за дівчиною з-під тенту вибрався американець. Сонно покрутив головою.

— Це хтось із наших? — спросоння він подумав, що то Левко знову подерся в нетрі.

Сатомі заперечно замотала головою. Мулат радше відчув, аніж побачив, те мотання. І тут до нього дійшло: Лео і Сем поруч із ним у таборі. З джунглів протискається щось чуже.

Ґрем зойкнув. Він переполохався, як ніколи до цього в житті. До страху домішувалося бридке відчуття безпорадності: їм нема куди тікати, нема де заховатися, абсолютно марно відбиватися в такій пітьмі. Мулат метнувся геть від палатки і впав навколішки за хлопцями.

— What’s that? What’s that? — заторочив він. — WHAT IS THAT?

— Заткнись! — цитьнув Левко.

Ґрем не вгамовувався:

— Що це може бути?

— Замовкни!