Твердиня

— Це той самий?

— Не певен. Може бути.

— Тікаємо.

Спершу Сьома теж перелякався, але його критичний розум остудив переляк, швидко розклавши усе по полицях.

— Стій. — І він схопив українця (котрий уже готовий був дати драла) за футболку. — Не може бути.

— Чого не може бути? — істеричним шепотом видав Левко, висовуючи перед собою порожній балончик з газом.

— Це той самий негр, подивись на надутий живіт, але… він не міг стояти там усю ніч.

— Але… — Левко не мав що сказати. Очі вилазили з орбіт.

Роздивившись обриси людини, Ґрем запхикав і зарився обличчям у листя.

Семен тим часом поповз уперед. Левко не рушив з місця, не відважуючись окликнути товариша. Незабаром росіянин сягнув краю заростей і вистромив голову.

Лео думав, що в нього розірветься серце.

— Він мертвий, — несподівано голосно проказав Сьома.

Для мулата й українця слова пролунали немов гарматні залпи.

— Чого ти горлаєш, бевзю? — засичав Левко.

— Цей хлопчина мертвий, а більше нікого немає.

«Ага, хлопчина, — подумав Лео, — ти б його ще друзякою назвав».

— Але він стоїть!

Семен придивився уважніше:

— Він не стоїть. По-моєму, його повісили.

— Що ти плетеш?