Твердиня

22
18
20
22
24
26
28
30

Японка мала рацію. Та й Лео, виговорившись, заспокоївся. Йому кортіло спитати, що Сьома бачив у глибині споруди, але він стримувався, розуміючи, що це попсує весь ефект від його гнівної тиради.

Розумом Семен осягав, що закиди Левка небезпідставні. Подавшись у підземелля, він підставив їх усіх. Але серце нашіптувало інше. Росіянин згадував м’які барви Білої кімнати (як назвав її один із перуанців) і безпричинне піднесення, що переповнило груди, щойно він зайшов усередину. Він пам’ятав, як хвилі вразливого зеленого світла огинали його, лагідно торкаючися шкіри, і несподівано зловив себе на думці про те, що… не хоче тікати. Навіть на вертольоті.

— This guys are fucking billionaries[121], — задумливо проказав Сьома.

— Блін, і що з того? — Українець струснув долонями з розчепіреними пальцями біля голови. — Нам треба придумати, як звалити звідціля.

— Я б не поспішав з висновками.

— Що?

— Думай, Лео, думай. Я не впізнаю тебе, — повільно проговорив Семен.

— Для чого ти це розказуєш? Я не розумію.

Сьома зітхнув.

— Лео, ці люди знайшли золото інків. Може, й не інків, зараз на це начхати. Не знаю, скільки в них жовтого металу, але точно не менше, ніж вивіз звідціля Пісарро п’ять століть тому. Це мільярди доларів. Мільярди сраних доларів, які не потрібно відмивати, адже метал — він і є метал! — Росіянин перевів подих і повів далі: — Кожен із них є мільйонером. Кожному вистачить грошей на три життя, навіть якщо вони, не озираючись, витрачатимуть їх на дівчат, наркоту й нескінченні вечірки.

— Так… — Зненацька у Левка все похололо всередині. Здається, він зрозумів, до чого підводить Семен.

— А тепер скажи мені, Лео, чому вони досі не звалили звідціля?.. Чому сидять у цій глушині?

Кімната з білого мармуру

LXXXIX 14 серпня 2012 року, 08:40 (UTC – 5) Паїтіті

Розставивши ноги, Джейсон стояв посеред «нори». На ньому були широкі джинси, похідні бутси і легка вітрівка.

У коридорі спинився один зі стрільців.

— Сьогодні допомагатимеш Марко на кухні. — Чоловік показав пальцем на дівчину.

— Хто такий Марко? — підозріло зиркнула на чоловіка Сатомі.

— Наш кухар. Не бійся, красуне, кулінар буде чемним, обіцяю, інакше я використаю його яйця замість м’ячиків для гольфу. Можеш йому так і сказати. Головне, аби робила все, що він накаже по кухні. — Джейсон повернувся до мулата, оцінюючим поглядом ковзнув по мускулах на руках і грудях. Завдячуючи спеці і паршивому харчуванню (особливо в дні, що передували полону), вони здулися, та все ж вражали. Сивочолий задоволено гмикнув. — Тебе, ніґґа, сам Бог велів послати на плантацію.

— Яку плантацію? — так само насторожено, як і японка мить тому, поцікавився Ґрем.

Джейсон роздратовано клацнув зубами, з боків міцно стиснутих губ концентричними півмісяцями скупчились зморшки. Ніздрі віддулися, над ними проступили дві ямки, так його заціпило. Левко зміркував, що чоловік, мабуть, більш вибухонебезпечний, ніж нітрогліцерин. Спалахує від найслабшого непродуманого посмику. Спопеляючи поглядом мулата, Джейсон озвався, і звучав він так, наче проштовхує вгору по стравоходу печінкові камені завбільшки з перепелині яйця: