Твердиня

— Ви з мене знущаєтесь, шмаркачі? Ви гадаєте, у нас тут клуб «чомучок» чи зібрання дошкільнят, які можуть до безкінечності діставати запитаннями? — Очі химерно пульсували, переливались сріблом, але від цього чоловік не змахував на божевільного. Він помовчав, пройшовшись поглядом по хлопцях та дівчині, а тоді прогарчав, бризкаючи слиною: — Ви не ставите запитання — ви робите, що я наказую! Вдовбайте це в свої тупі казанки, бо, дупою присягаюся, двічі повторювати я не збираюсь. — Він тицьнув пальцем на Ґрема і промовив абсолютно рівним і спокійним голосом: — Якщо я сказав, що ти йдеш на плантацію, ти маєш викрикнути «з радістю, сер!» і почати збиратися.

Ніякої реакції. Хлопці мовчки витріщались на Джейсона, Сатомі прикипіла очима до долівки. Джейсон розвернувся впівоберта до ґевала, чий силует вимальовувався у галереї:

— Він якийсь загальмований. — Після чого ривком підлетів до Ґрема (Левко сахнувся, здавалося, сивочолий почне шматувати мулата голими руками) і знову перейшов на крик: — Я сказав: ти маєш викрикнути «з радістю, сер!» і почати збиратися!!

Ґрем спершу відсахнувся, як і Левко, але тут-таки поквапно підвівся і став ритись у наплічниках. Він безглуздо перебирав речі, не знаючи, що саме треба «збирати».

Джейсон повернув голову до українця:

— Лео, ти полетиш зі мною. — Назад до незворушного, стриманого тону. Складалося враження, що говорить зовсім інша людина, якої ще секунду тому в «норі» не було.

Левко здригнувся і тільки потім усвідомив, що озвучив запитання «куди?» подумки.

— Так, сер. — Пом’явшись трохи, він ледве ворухнув язиком: — Можна я спитаю?

— Ну, що знов?

— Мені щось брати з собою?

Х’юз-Коулман посміхнувся:

— Ні. Хіба візьми теплу сорочку чи легку кофту. В пустелі зранку прохолодно.

— В пусте… — почав українець, але прикусив язика, побачивши, як метнулись угору брови Джейсона, віщуючи близькість нового шквалу.

— Через п’ять хвилин чекаю нагорі.

Сивочолий розвернувся і вийшов. Стрілець посунув слідом, делікатно тримаючись на крок позаду.

Ґрем нарешті перестав ритись у наплічнику.

— Він не згадав про мене, — озвався Сьома, зиркаючи на друзів і безмовно питаючи: що це може означати?

— Ти через це комплексуєш чи що? — поставив риторичне запитання Левко.

— Я теж думаю, що це привід радіти, — долинув з кутка надломлений голос мулата.

Певна річ, Сьома не радів, але чомусь подумав, що мовчанка Джейсона прозвучала як запрошення. Запрошення повернутися до Білої кімнати.