— Ні, — замотав головою перуанець. — Кокаїн — це складно. Ми лише готуємо… як його?.. сировину. Так? Я правильно сказав? Продукт. Сирець. А кокаїн роблять у Колумбії.
За останні тридцять років світовий кокаїновий бізнес дуже змінився. У 1970—1990 роках на ринку домінував Медельїнський картель, яким заправляли Пабло Ескобар[125] і брати Очоа. Завдяки діяльності наркокартелю Колумбія стала світовим центром виробництва кокаїну. Всередині вісімдесятих картель зріс настільки, що почав впливати на політичне життя всієї Південної Америки, його дохід оцінювали у двадцять-тридцять відсотків сукупного ВВП Колумбії, Перу та Болівії. У 1984 році уряди названих країн за підтримки США почали активну боротьбу з наркокартелем, його лідерів цілеспрямовано знищували. 1984—1990 роки ввійшли в історію континенту під назвою кокаїнової війни. Під кінець декади Медельїнський картель зазнав поразки — усі осередки були розчавлені, лідери ліквідовані або ж арештовані (внаслідок руйнації монополії під час кокаїнової війни на роздрібному ринку відбулося здешевлення одного кілограму кокаїну в п’ять разів: з трьохсот до шістдесяти тисяч доларів, що тільки посприяло розширенню ринку). Після занепаду Медельїнського картелю на його місце прийшов картель Калі, який очолили брати Родріґес. До середини дев’яностих вони вже контролювали вісімдесят відсотків поставок кокаїну в США і дев’яносто відсотків поставок у Європу. Враховуючи досвід попередників, браття Родріґес інтенсивно виділяли кошти на фінансування політичних партій і лояльних кандидатів (включно з кандидатами у президенти). Втім, у 1995-му по картелю Калі також нанесли удар, лідерів запроторили у в’язниці, а матеріали, що потрапили на публіку, викликали низку скандалів у Колумбії. На початку ХХІ століття розпочався новий етап у розвитку кокаїнового бізнесу: всі серйозні гравці були знищені, їх місце посіли дрібні, не пов’язані між собою наркокартелі. Як показала практика, навіть наймогутніший наркокартель не спроможний протидіяти скоординованим зусиллям кількох держав.
— Це поле належить містеру Х’юз-Коулману?
— Кому? — Хесус узяв один зі щойно зірваних листків, протер від пилюки, заклав за щоку і розжував.
— Джейсону.
— А-а, ні. Це плантація Амаро Кіспе. Я і мої друзі також маємо частку з прибутку.
Плантація Амаро була однією з сировинних баз скромного (з оборотом трохи більше ніж чотирнадцять мільйонів доларів на рік) колумбійського картелю.
— Наскільки велику, якщо не таємниця? — Хлопці повернулись до збирання листя, але продовжували перемовлятись через кокаїновий кущ, не бачачи один другого.
— Одна доля на кожного.
— А скільки забирає собі
Хесус посміхнувся сам до себе, почувши, як Ґрем обізвав Амаро.
— Дев’яносто доль.
«Логічно», — подумав мулат.
— Це, мабуть, з біса прибутковий бізнес для тебе, бадді.
Перуанець розреготався і сміявся так довго, що на них почали задивлятися з інших рядів.
— Не глузуй з мене, американо. Зі ста кілограмів свіжого листя коки після первинної обробки лишається приблизно кілограм пасти, насиченої алкалоїдами. — Хесус, який майже напевно не вмів писати, досконально знав процес приготування кокаїну і, мабуть, краще за Ґрема міг пояснити, що таке алкалоїди. — Після вторинної обробки із двох з половиною кілограмів пасти виходить кілограм креку[127] чи кокаїну. Як гадаєш, скільки він коштує, Ґреме? Питаю: скільки він коштує тут, не в Америці, де ви платите по п’ятдесят баксів за один грам? Га? Собівартість одного кілограму кокаїну трохи більше ніж чотириста доларів. Колумбійці дають нам сто баксів за кілограм пасти. Подивишся в кінці дня, скільки насмикаємо листя, і прикинеш, що вийде в грошах. Часом за місяць кожному з нас не перепадає й шістдесяти доларів. Зате Амаро загрібає до п’яти тисяч. Ми більше заробляємо, охороняючи Твердиню і підсобляючи вченим.
— А Джейсон? Його стрільці? Вчені? Що вони тут роблять?
— Я не знаю… — Хесус затих, Ґрем подумав, що перуанець фільтрує, що можна, а що не варто казати. — Джейсон прийшов сюди давно, дуже давно, я ще був маленьким хлоп’ям, Кіспе підібрав мене на вулиці і забрав у джунглі, але пригадую, що люди Джейсона і банда Амаро ледве не перестріляли одне одного, реально почали війну в джунглях, і ніхто не хотів відступатись. Кіспе прагнув відстояти плантації, а Джейсон… йому щось потрібно було в Мадре-де-Діос. Зрештою вони пішли на перемовини й уклали мирову, домовились про щось. Відтоді Амаро вирощує коку і прикриває Джейсона, а Джейсон приплачує йому за це, а також ділиться… нібито ділиться… тим, що знаходить у надрах Твердині.
— Чим? — Ґрем перестав зривати листки.
— Цього я не знаю, Ґреме.
ebooksa