Твердиня

Проте найбільше захоплення викликало інше.

Заскочивши в кімнату, Семен вперся поглядом у малозрозумілий малюнок, що займав більшу частину протилежної до входу стіни. На білому мармурі двома суміжними колонками розташувались вісім пар сірувато-чорних відбитків людських долонь. Між кожною парою проступав чорний символ. Вгорі над колонками розмістилися поряд чорний кружечок і щось, що змахувало на відбиток великого пальця.

На стінах зліва і справа проступали безліч інших написів, наскільки міг судити Сьома, сформовані виключно з восьми символів, розміщених поміж парами долонь.

Семен наблизився впритул і побачив, що відбитки не намальовані. Він не уявляв, як їх могли нанести на таку тверду поверхню, але розрізняв плетиво ліній на внутрішній поверхні і розумів, що це не картинки, а відбитки долонь живої людини. Складалося враження, що зображення випалили на мармуровій плиті. Щойно подумавши про це, Сьома тихо реготнув. Ідея відгонила бородатими анекдотами про Чака Норріса. Хто здатен випалювати долонями по відполірованому каменю?!

Затим хлопець переключився на символи. Спершу подумав, що їх висікали з іншого каменю, після чого вставляли в акуратно підігнані виїмки в мармурі, але, провівши пальцем по кількох знаках, не знайшов стиків. Чорні символи виявилися частиною мармурової плити, так наче вони були в камені ще до того, як монолітний блок розрізали на плитки.

«Неймовірно…» — він забув про біль у нозі, пориви якого час від часу здіймалися по стегні і досягали промежини, примушуючи яйця хворобливо стискатися.

І тільки потім Сьома зауважив чорні кружечки в проміжках між пальцями долонь, що відпечатались на мармурі (кількість кружечків була різною для кожної пари).

Росіянин відступив на три кроки, схопив камеру і почав фотографувати. Він настільки захопився, що не почув, як по коридору прибіг охоронець. Сьома дізнався, що його спіймали на гарячому, тільки тоді, коли перуанець ударом приклада АКМ ззаду по потилиці повалив його додолу.

LXXXVII 14 серпня 2012 року, 00:07 (UTC – 5) Паїтіті

Джейсон і перуанець, який його розбудив, чекали на Семена і конвоїра в переході, що вів до виділеної бранцям «нори». Ґрем і Левко, розбурхані шумом, повиставляли голови в галерею. Сатомі теж не спала.

Побачивши Джейсона зі скам’янілим виразом на лиці і срібним блиском в очах, Сьома затремтів, нога підкосилася. Якби не гіпс і милиця, хлопець осів би на долівку там, де стояв.

Х’юз-Коулман жестом наказав вести порушника до «нори» (американець із українцем шаснули всередину). Вартовий штовхав Семена перед собою, трохи віддалік ішов Джейсон, а замикав колону другий охоронець. Роблячи навмисно маленькі кроки, немов засуджений, що підступає до ешафота, Сьома раз за разом озирався за спину. Це йому ввижається чи очі Джейсона справді видаються мертвими? Звідки той застиглий срібний відблиск? Невже гра світла в коридорі?

Перший вартовий вштовхнув росіянина в кімнату і відступив убік, звільняючи дорогу Джейсону. Другий вартовий прослизнув повз сивочолого, звів Сьому на ноги і заламав йому руки за спину. Джейсон ввімкнув світло.

Ґрем і Сатомі притислись до стіни в дальньому кутку «нори». Левко з побляклим обличчям сидів на матраці найближче до Джейсона.

— Де ти був? — зронив він у бік Семена.

— Заткнись. — Х’юз-Коулман приклався ступнею до грудей українця і відштовхнув його, відкинувши на матрац. — Тут я ставитиму запитання. — По тому склав руки за спиною і з облудною посмішкою зиркнув на Сьому: — Ірландець передавав мій наказ не спускатись у неосвітлені галереї?

— Так, сер. — Хлопець буквально цокотів від страху зубами. Він не сумнівався, що до ранку не доживе.

— Чому не послухався?

Фальшива посмішка неприродно викривляла обличчя. Лице Джейсона змахувало на фоторобот, склеєний з різних знімків: нижня частина — від усміхненого чоловіка, верхня — від якогось трупака зі сріблястими райдужними оболонками.

— Я… хотів… побачити написи, — пробелькотів Сьома.