Твердиня

— Маєш щось на прикметі?

Цього разу росіянин замотав головою заперечно.

— На цей час нічого. Треба думати. — Він згріб довідники зі столу і лиш після того спитав дозволу: — Я візьму їх собі, о’кей?

— Бери. І думай. Часу маєш вдосталь. А мені пора повертатись у підземелля.

Чоловік попрямував до виходу, показуючи, що розмову завершено. Сьома на хвильку затримався, витягнув з підставки для ручок товстий чорний маркер «Centropen» і дещо вивів на чистій сторінці. Вирвавши листок, він наздогнав Джейсона.

— Візьміть ось це.

— Що це?

— Накажіть робітникам видивлятись цей фрагмент. Це 00357 — шматок «вісімкової» версії постійної тонкої структури. Такої, яка є, іншої не маємо… Можливо, нам пощастить.

Потримавши листок у руках, Х’юз-Коулман заштовхав його в задню кишеню джинсів.

— Гаразд. — «А чому ні? Втрачати нема чого…» Все ж краще, ніж топтатись на місці.

Вже надворі, зачинивши двері, покинувши Семена на порозі котеджу і відійшовши на десяток кроків, Джейсон раптово обернувся:

— Семене…

— Га?

— Ти не втомлюєшся все знати?

Сьома посміхнувся:

— Ні, сер.

— Бережи свою голову, хлопче. Вона тобі знадобиться…

X 17 серпня 2012 року, 16:04 (UTC – 5) Паїтіті

Як він і думав, Левко чекав, встромивши руки в кишені шортів.

Українець стояв біля початку похилого спуску в надра Твердині, Сьома, неспішно переставляючи костур, наближався по стежці, що йшла вздовж фронтальних граней пірамід; обоє з останніх сил вдавали, що зустріч вийде цілковито випадковою, паралельно вигадуючи відмовки, щоб уникнути розмови.