Почувши галас, із іншого кінця тераси причвалав другий вартовий, котрий, як і його колега, вже багато тижнів не бачив жодної жінки (якщо не брати до уваги самиць приматів з лісів Мадре-де-Діос). Йому заборонялося залишати ділянку, довірену для патрулювання, але Джейсона не було, а Амаро спав, та й узагалі — що, в дідька, може трапитись у цих нетрях?
Сьома дав їм подивитись «кіно» хвилин сорок, виждавши, поки бідолахи дійшли до кондиції, а тоді почав позіхати. Небавом Левко приєднався до нього.
— Сон… ми спати, — сказав росіянин, показуючи, що вимикатиме нетбук.
У перуанців хіба що дим з вух не пішов. Вони стали репетувати і щось одночасно затараторили, не в лад упрошуючи Семена лишитись. Сьома був непохитним.
— У’у, — мотав головою хлопець. — Ми спати, — позіхав і тицяв пальцем на вхід у надра Паїтіті.
Вартові підвищили голоси. В діло пішли погрози, почувши які Семен підкреслено хряснув кришкою нетбука. Один з перуанців (той, що підійшов до стола першим) хапонув Сьому за передпліччя, грізно подивився у вічі і промовив ламаною англійською:
— Атпустіть калькулятар тут.
Суперечка була безглуздою, адже у перуанців були автомати, проте росіянин взявся заперечувати: показував на небо, на комп’ютер, сказав про дощ. Зрештою, вони домовилися: Семен залишає нетбук, але вартові дивляться кіно не під навісом, а в якомусь затишному й сухому місці. Наприклад, в ангарі.
— О’кей? — востаннє перепитав Сьома, випроставши праву руку в напрямі ангарів, чиї сталеві боки чорніли за вертолітною площадкою.
Перуанці радо заремиґали, тицькаючи вгору великим пальцями:
— О’кей, о’кей!
І Семен віддав їм нетбук.
Досягнувши галереї, що вела у підземелля, хлопці не стали спускатися. Спинились і вимкнули ліхтарик. Чекали, щоб пересвідчились, що вартові не повернуться.
— Вони сперечалися, де краще заховатись від дощу, — сказав Сьома. — Думаю, вони не в’їхали, що ми їх розвели.
— Чудово. Значить, іще півгодини — і починаємо, — прошепотів Левко.
На годиннику було десять хвилин до півночі.
Вітер розійшовся, і сельва зловісно шуміла. Хмари повзли низько: моторошні кошлаті моцаки проступали навіть без ліхтаря. Пахло озоном.
Щойно хлопці й дівчина виткнулися з галереї, буревій став тіснити їх до бараків. Йти, не пригинаючись, було неможливо. Левко ніс торбинку, зшиту з клаптів футболки і моток тоншої альпіністської мотузки, Ґрем тягнув на плечі канат, а Сьома тримав у руках ліхтар. Вони пройшли повз навіси (стільці перекинуло вітром і позносило на стежку) і без пригод дістались до намету-їдальні.
В цей момент торохнула перша блискавка.
Небо розірвалось із оглушливим тріском. Крізь залляту крицево-синім світлом прогалину вихопились голки гострого полум’я. Блискавки розкремсали на шмаття кипляче небо, і одна з них, корчачись, провалилась у ліси за сотню метрів від Твердині. На секунду стало світло, як удень, і друзі побачили, що половина центральної піраміди повністю вгрузнула в сіру імлу, а найнижчі клапті хмар, немов кущі перекотиполя, котяться по терасі.
ebooksa