Твердиня

Хлопці спинились біля місця, яке кілька годин тому обрали для спуску.

Вітер налітав на прямовисну стіну Паїтіті, відбивався, кидаючись на зустрічний потік, і закручувався у небувалі по силі турбулентні вихори. Хлопців смикало то назад, то вперед, заледве не звалюючи з тераси. Левко вдруге пошкодував через свою гарячковість: операцію слід було відкласти — гіршої погоди для того, щоб лізти вниз, годі було придумати. Стоячи лицем до півночі, було неможливо дихати — буревій набивав вітром горлянку, не випускаючи з легень вуглекислий газ.

Ґрем розмотував канат. Левко підступив до краю, зазирнув униз і не розгледів нічого. Товста ворсиста мотузка зникала в пітьмі.

— Втримаєш мене? — Українець повернув голову до мулата. — Тут добряче смикає.

Американець не відповів.

— Ти зможеш мене втримати? — повторив Левко, подумавши, що Ґрем не розчув.

За кілька сотень метрів від них розчахнулось небо, сипонувши врізнобіч поламаними фіолетовими блискавками. Одна з них кресонула з півночі на південь, промайнула точно над головами хлопців і скинула на них лавину тріскучого гуркоту. Твердиня задвигтіла. Несильно, немов палуба океанського лайнера під час крутого повороту, та все ж відчутно.

І мулат, і українець присіли, причавлені гуркотом, й одночасно подумали про Сатомі. Вони були на кілька метрів нижче верхньої тераси і через те не бачили, що блискавка квігналась у велику піраміду, інакше покинули б усе і помчали рятувати дівчину.

— Бля-а-а-а! — з перестраху закричав Лео. — Я не буду туди лізти!

Один із вихорів зачепив своїм мацаком Ґрема і штовхнув його на українця.

— Ти мені не довіряєш? — апатично промовив мулат. — То не лізь.

І щось у тому «не лізь» боляче різонуло Левка. Ґрем, попри те, що йому не потрібно було повзти вниз і теліпатись над п’ятдесятиметровою прірвою, явно не хотів продовжувати. Боїться? А може, ще гірше — не хоче тікати? Хлопці зчепились поглядами, забувши, що нині не час виясняти стосунки. У Левка нуртувало у серці, а в голові кублились недобрі думки, серед яких проскакувало навіть хворобливе бажання зіпхнути американця в безодню, раз і назавжди поклавши край їхньому суперництву.

По траві залопотіли поодинокі краплі дощу, і Левко першим відвів погляд.

— Розкручуй далі. — Українець торкнувся рукою канату і розпрямився.

Останні два метри мотузки Ґрем обмотав навколо пояса і зав’язав спереду вузлом.

— Не дрейф, Лео, — з тим самим відстороненням (навіть байдужістю) сказав мулат. — Я втримаю.

По тому американець відступив на крок і обома руками перехопив мотузку нижче від вузла.

— Вперед!

— З Богом… — прошепотів Левко, почепив на шию зшиту Сатомі торбинку і ступив у прірву.

Перші три-чотири метри спускатись було легко. Вільний кінець каната розгойдувався під поривами вітру і норовив висмикнутися з рук, та українець приловчився гамувати його колінами. Левко незчувся, як, лишивши за собою середину шостого рівня, віддалився від муру. Ноги більше не торкалися каменю, і відбитий потік повітря миттю підхопив його і відтягнув ще далі.