Росіянин лежав біля листяного дерева позаду однієї з менших пірамід, зовсім поряд із місцем, де тридцять шість годин тому впала, знепритомнівши після удару блискавки, Сатомі.
Сьома легше відходив після отруєння, ніж Левко. Він зразу зрозумів, де знаходиться, хоч і не пам’ятав, як залишав «нору» і що робив на терасі. Відкривши очі, хлопець осягнув, що лежить лівому на боку, поклавши голову на витягнуту вгору ліву руку. Поруч з обличчям на ще вогкому після позавчорашньої бурі ґрунті він побачив три слова, розділені широкими горизонтальними рисками:
АТОМ — ПРОТОН — ЭЛЕКТРОН
Літери вивели пальцем: де-не-де на краєчках букв виразно проступали відбитки.
Попри абсолютну амнезію (останні дев’ятнадцять годин укривала тотальна чорнота), Сьома припустив, що слова написав він. Наскільки йому відомо, тільки двоє людей в Паїтіті знають російську: він і Левко. Якби послання лишив українець, слово «ЭЛЕКТРОН» було б написане українською, через «Е».
Сьома спершу не надав значення написаному. Згодом, повівши очима вгору, натрапив на грань меншої піраміди і сіпнувся. На чорному тлі невідь-чиєю кров’ю (але, безсумнівно, його — Семеновою — рукою) була вималювана та сама фраза:
АТОМ — ПРОТОН — ЭЛЕКТРОН!!!
Її завершували три знаки оклику, що мали підтверджувати важливість чи щось таке.
На цьому послання не закінчилися. Ледь піднявши голову, росіянин спостеріг за три метри від себе великі, викладені з деревної кори літери. Перед тим як читати, він покосився вбік (враховуючи, що все ще лежав на боку, це було радше вниз, ніж убік), відмітивши, що з усіх трьох дерев, що ростуть у цій частині тераси, дочиста обдерто кору.
«
Що він хотів цим сказати? Адже це неспроста. Він ніколи нічого не робить просто так. Щось трапилося, поки він був під дією алкалоїдів, щось таке, що конче слід було зафіксувати і донести до того моменту, коли дурман вивітриться з голови. От тільки спробуй розбери, що йому там приверзлося. «АТОМ — ПРОТОН — ЕЛЕКТРОН», — що це може бути? А раптом це результат галюцинацій і ніякого змісту в ньому немає?
Ухкання «Мі-17», що спускався на захищену з трьох сторін площадку перед великою пірамідою, перервало роздуми. Сьома вигнувся, щоб поглянути на вертоліт, і застогнав від скаженого болю, що прострелив крізь ногу аж до грудей. Вперше з часу пробудження він опустив підборіддя і зиркнув на ногу. Гіпс розламався у чотирьох місцях. Нога стирчала під ще гострішим кутом, ніж після перелому, литка розпухнула, збільшившись удвічі, і посиніла. З-поміж уламків гіпсу стікала в’язка кров.
Медицина — одна з галузей, в яких Семен петрав найменше, проте йому вистачило поверхового погляду, щоб усвідомити, що при таких пошкодженнях ходити рівно — так, як ходив раніше, — він ніколи не зможе. Та й чи ходитиме?
Росіянин захотів перевернутись на спину, щоб вмоститись (наскільки дозволяв його стан) зручніше. Йому це вдалося, проте нижня частина лівої ноги залишилась лежати так, як лежала. Вона здавалась мертвим відростком, який з’єднується зі стегном лише шкірою. Біль, який вибухнув під час перевертання, виявився таким скаженим, що свідомість превентивно відімкнулась, погасла, наче екран телевізора, чий штекер висмикнули з розетки.
Сьома прикусив язик, на секунду відчувши, як кисло-солодка кров потекла по зубах і щоці, а тоді поринув у темряву.
Японка тихо плакала, скулившись у кутку «нори» і втупившись в одну точку.
Ґрем відкрив очі і прискіпливо вивчав заґратований світильник на кам’яній стіні, не розуміючи, де він. Якби не пхикання Сатомі, він подумав би, що все ще перебуває уві сні, в якійсь печері з романів Толкієна.
Коли плач привів його до тями, мулат згадав розмову біля хатини Джейсона, вбивство перуанця на південному схилі Твердині і узвар з бруґмансії. Момент, коли він розбив чашку під ногами Левка, був останнім, що вдалося витягти з мозку. Далі йшла суцільна порожнеча. Спогади не просто затерли (адже затерте має властивість раніше чи пізніше відновлюватись), а безповоротно вирізали, наче шматок кіноплівки.
Американець із острахом обдивився себе, але переконався, що цілий. Ноги затерпнули й огидно свербіли, коли він намагався ними поворушити, та це швидко мине. Боліла голова, як під час похмілля, але з цим також можна жити. Він зітхнув з полегшенням, упевнившись, що не випустив собі кишки, як той археолог, і нічого не поламав під час безпам’ятства.
Ґрем поповзом підібрався до Сатомі й обійняв її. Дівчина відреагувала дивно.
ebooksa