Твердиня

«Бляха, НІ!!!»

Левко відстрибнув, крутнувся на місці і почесав до виходу з підземелля. Сині жуки бігли за ним, завзято попискуючи.

Горішня тераса змінилась до невпізнання. Велика піраміда плавала в повітрі. Трава переливалась багряно-чорними кольорами, неначе згарище. Дерева поінакшали. Вони стали цілковито чорними, все листя зникло. Стовбури походили на бугристі жили, в яких у такт із Левковим серцем пульсувала кров. Стовбури бухкали і надималися, бухкали і надималися. Горизонт на півдні й на півночі підіймався, нагадуючи дуги щелеп, що прагнуть зімкнутися у хлопця над головою і проковтнути Твердиню.

А тоді Левко почув сурми. Спочатку далеко. Згодом ближче. По тому під самісіньким вухом. І насамкінець — просто в голові. Звук скидався на щось середнє між гулом трембіти і стогоном неправильно вигнутої труби. Тисячі невидимих горністів гнали повітря крізь сурми небачених розмірів, примушуючи кожну молекулу Левкового тіла вібрувати. Хлопець упав на коліна, обхопив руками голову і розридався від жаху.

Бо сурми ті були не від янголів. Точно не від янголів…

Флешка

CXLVIII 20 серпня 2012 року, 11:21 (UTC – 5) В повітрі над Мадре-де-Діос

— Босе, дим. — Віктор повернув голову так швидко, що в шиї хруснуло.

Джейсон задрімав, прихилившись до перегородки, що відділяла кабіну від вантажного відсіку «Мі-17», але, розчувши крізь стугін двигунів і шум лопатей «босе…», стрепенувся.

— Що?

— Бачу дим над Паїтіті, — напружено повторив Віктор Шако.

На північному сході, прямо по курсу «Мі-17», в небо здіймались клубки густого смолянистого диму.

— Що за?..

Джейсон, двоє стрільців і четверо хлопців Амаро Кіспе тулились купи на ділянці вільного простору шириною не більше двох метрів, що лишилась після того, як вертоліт завантажили продуктами. Сивочолий скочив на ноги і протиснувся в кабіну. Гордон Лі Купер (другий пілот) і штурман Джим Ломбарді з тривогою косували на боса, відзначаючи, як губи чоловіка розплющуються в малопомітний ліловий шрам між носом і підборіддям.

— Хтось розпалив чимале вогнище на терасі, — ще раз сказав Віктор. Твердиню наразі не було видно, але він не сумнівався — курилось звідтіля, де вона розташовувалася. — Хтось… не знаю…

Дебелий стовп чорного диму наводив на думку про сигнал SOS, розпачливий заклик допомогти, запущений купкою вцілілих після корабельної катастрофи з безлюдного острова. Здавалося, він так і горлає: «Знайдіть! Знайдіть нас!»

— He’s god damn motherfucking stupid piece of shit[166], — прогарчав Джейсон, після чого зловісно додав: — And he’s already dead, whoever he is[167].

Вертоліт наближався. Проступив масив Паїтіті, поки що невиразний, нагадуючи обліплену зеленню гору. Невдовзі стало видно центральну піраміду.

— Босе, — покликав Віктор.

Джейсон стояв у нього за спиною вчепившись збілілими пальцями за спинку пілотського крісла, але нічого не відповів. Пілот правив далі:

— Я от що думаю: може, це не через недогляд, може… у них там щось сталося.