— Хтось спалив барак, намагався підірвати піраміду, порішив щонайменше двох твоїх хлопців і одного мого вченого, а ти нічого не знаєш? — Джейсон з роздратуванням втискав у повітря слова. — Що ти робив увесь цей час? Хто зв’язав тебе?
— Я не пам’ятаю. Клянусь!
Род Холмґрен дістав із задньої кишені напіврозстебнутий пенал з усім необхідним для ін’єкції героїну.
— Він лежав на підлозі зі скрученими руками і ногами, а на столі було ось це.
Х’юз-Коулман зиркнув на пенал, побачив шприц і здивовано ворухнув губами. Нова деталь, яка ще більше заплутує історію. На хвильку він відчув себе персонажем детективного роману Джеймса Паттерсона[171], в якому напруга досягається не психологічними прийомами, а штучним нагромадженням непов’язаних між собою і часто безглуздих фактів, які нереально звести докупи.
— Тебе накололи наркотиками? — Збентеження Джейсона тривало недовго: налякане блимання витрішкуватих очей Амаро говорило саме за себе, і сивочолий усе зрозумів. — Ах ти сучий сину! — з рота полетіли краплі густої білої слини. — Sucker! Shithead!!! Шматок собачого лайна-а!!! Ти ж мав за всім наглядати! Чорт забирай, я лишив тебе на нещасних два дні! Ти…
Джейсон більше не стримувався, відставив праву ногу вбік, замахнувся лівою і врізав носаком черевика в живіт низькорослому перуанцю. Недоросток огидно харкнув і, не маючи змоги обіпертись на руки, похилився набік, немов підпиляне дерево.
Від удару Амаро розклало вуха, після чого в голову миттєво повернувся біль. Карлик вишкірився. Джейсон, сприйнявши оскал на свою адресу, знову переніс вагу на праву ногу і вдруге зацідив перуанцю лівою ногою, цього разу приклавшись сильніше.
— Не треба! — верескнув Амаро. Від однієї думки про те, що внаслідок побиття біль (
Третій стусан під ребра розвернув його і вклав на землю за три кроки від Джейсона. Трава впереміш із землею впхалась до рота, заглушивши слова.
Х’юз-Коулман скипав всередині, зуби скреготали, немов заіржавілі зубчаті коліщатка, що не прокручувались сто років, але не затуманеною частиною мозку чоловік усвідомив, що поява Амаро мала й позитивний ефект. Пенал з джгутом і голкою несподівано запропонував правдоподібне тлумачення тому, що відбулося. Авжеж, Джейсон додумався б до пояснення сам, трохи пізніше, у спокійній обстановці, але Амаро Кіспе примусив здогадку випурхнути з-поміж інших, переважно нісенітних припущень, наче поплавок, що вигулькує понад водою:
Зиркнувши на південь, чоловік помітив Семена. Амаро, який, корчачись, намагався підвестись, миттю вилетів у нього з голови.
— Метнись до гелікоптера і скажи Віктору нехай глушить двигуни, — наказав Роду. — А тоді бігом до мене. — Джейсон кивком вказав у напрямку дерев, під якими простягся Сьома. — Допоможеш перенести росіянина в мою хатину.
Амаро Кіспе, збагнувши, що його на якийсь час залишили в спокої, припинив спроби піднятися і притих. Ігнорування його цілковито влаштовувало. Біль у голові поволі нишкнув, і коротун волів би лежати отак, не рухаючись, цілу вічність. Байдуже, що під ребрами ниє, а в роті повно трави і землі. Аби лиш у голові не боліло.
Поклавши голову набік, лівою щокою до землі, Амаро несподівано помітив довгастий чорний предмет перед кінчиком носа. Сфокусувавши на ньому витріщені і вкриті жилками очі, він розпізнав флешку — невеликий розсувний USB-диск у формі запальнички з написом «DataTraveler» на боку. Амаро поворушив дуплистими ніздрями і замислився…
Марко перевернувся на спину і сів, підтягнувши коліна до грудей, коли шум лопатей «Мі-17» став затихати. Він глипав по сторонах, не зовсім усвідомлюючи, де перебуває, поки не втямив, що сидить на терасі шостого рівня спиною до прірви і обличчям до стіни. Поряд, увіткнувшись носом у траву і витягнувши руки вздовж тіла, лежав мачігуенга. Очі відкриті. Його поза викликала асоціації з боксером у глибокому нокауті. Італієць придивився до очей індіанця і несвідомо відсунувся, подумавши, що той мертвий, та через секунду мачігуенга кліпнув. Живий.
Провалів у пам’яті Молінарі щасливо уникнув. Кухар вмить згадав усе, що сталося до того, як знепритомнів, і прекрасно усвідомлював, чому опинився на рівень нижче верхньої тераси. «Кляті шмаркачі перехитрували мене», — розпачливо зміркував він. Перемкнувшись на стугін двигунів, що затихали, італієць зрадів, здогадавшись, що то Джейсон повернувся з вилазки. Допомагаючи руками, чоловік звівся на задерев’янілі ноги. В голові паморочилося; він підійшов до скелі і вперся об неї рукою, побоюючись, що звалиться в прірву. «Швидше! Треба поспішати, треба розповісти Джейсону, можливо, ще не пізно піймати студентів, поки вони не загубились у сельві… Вони не могли далеко зайти, росіянин же зі зламаною ногою».
Ковзаючись, двічі з’їжджаючи назад до тераси, Марко подерся на найвищий рівень Паїтіті. Схил був пологий, шерехатий і сухий (за кілька метрів від того місця, де стояв намет-їдальня), за інших умов підйом не викликав би значних труднощів, але руки й ноги кухаря погано слухалися сигналів мозку. М’язи нагадували стару задубілу гуму, що давно втратила здатність пружно згинатись. Останні кілька метрів він плазував немов ящірка — на животі.
Діставшись верхньої тераси, Марко побачив, як Род Холмґрен і Джейсон, підхопивши на руки, несуть когось до котеджу. Їх розділяло більше півсотні метрів, тож італієць не міг бачити, хто саме на руках чоловіків.
Кухар спробував піднятись, але переоцінив свої сили. Підйом висмоктав рештки сил, що лишились у організмі після отруєння, через що м’язи трусились, мов желе, тарілку з яким поставили на пральну машинку, котра працює на максимальних обертах. Молінарі лантухом повалився на землю. Він розкрив рота, наміряючись закричати, але видав лиш незрозуміле булькання, з подивом виявивши, що язик підкоряється голові ще менше, ніж ноги.
ebooksa