Твердиня

— Ейсн… Ейсн…

CLVII

Склянка води освіжила Марко. Він осушив її одним махом, булькаючи і покашлюючи, і нарешті відновив здатність говорити. Джейсон і Віктор нависали над ним, і першим, що він видав, відставивши порожню склянку вбік, стало нервове запитання:

— Він тут? — Кухар шоковано тицьнув на Сьому. — Як це… чому? — М’язи обличчя ще не відновились від оніміння, через що говорити було важко.

Джейсон смикнув бровами і нахилив голову. Віктор Шако переводив погляд із боса на Молінарі, який неспокійно совався на стільчику в центрі спальні.

— Не зрозумів, — буркнув Джейсон.

— Чому росіянин тут? — з надривом виштовхуючи з горлянки кожен склад, запитав Марко.

Ліжко з Сьомою було на відстані метра від нього.

Х’юз-Коулман не вловлював, про що говорить Молінарі.

— Бо хлопець тяжко поранений, — грубо відповів він. — Не бачиш, яка у нього нога?

Очі італійця розширились, він часто закліпав і вперіщив погляд у Джейсона.

— А його товариші? — здивування й розгубленість наповнили голос млявістю.

— Сидять на терасі біля виходу з підземелля, — замість Джейсона відповів Віктор. — А чого питаєш?

Марко перестав кліпати, через що став виглядати ще більш сконфуженим.

— Бо це вони! — скрикнув він, знову тикаючи пальцем на непритомного Семена. — Це все вони влаштували!

— Що? — Джейсон наблизив лице до італійця.

— Не знаю, мабуть, хотіли дати дьору, а може… може, щось іще, — взявся сумбурно пояснювати Марко. — Вночі була буря, і вони кудись виходили, всі вчотирьох, бо в оцього, — він втретє показав на Сьому, — на ранок був мокрий гіпс, в українця — червоні, наче в диявола, очі, а у дівчини з вуха йшла кров. А потім я на власні очі бачив, як японка підкидала в казани з обідом якесь зілля.

На крихітну мить в очах Джейсона прошмигнув сумнів. Раз чи два, озираючи терасу, він запитував себе: чи не Семенових рук це справа? Адже Сьома з його прискіпливістю до дрібниць і нестандартністю мислення міг запросто організувати цей бедлам. Лише Семен міг прорахувати все таким чином, щоб «відключити» всіх без винятку мешканців Твердині. Втім, думки ні до чого не приводили. Джейсон не простежував мотивів, а тому припущення лишались припущеннями. І найголовніше — ось він, Семен, лежить перед ним непритомний, з розламаною в двох місцях гомілковою кісткою, з пошматованими на ганчір’я змертвілими м’язами литки, — в буквальному сенсі однією ногою на тому світі. Х’юз-Коулман не осягав, для чого хлопцю знадобилось калічити й труїти самого себе.

Зауваживши недовіру, що заступила короткочасний сумнів у очах Джейсона, Марко гарячково залопотів:

— Джейсоне, я присягаюся, — язик заплітався, — можеш катувати мене, але я скажу те саме: це вони. ВОНИ! Повір мені! Вузькоока сучка попросилась допомагати з обідом і, скориставшись моєю відсутністю, підсипала щось у казани з рисом і в підливку.

Ефект вийшов цілком протилежним бажаному: що більше й швидше Марко говорив, то менше вірив йому Джейсон.