— ХА-ХА-ХА-ХА-А! — заіржав він.
Сатомі нарешті виштовхала повітря з горлянки і розпачливо закричала.
Її крики швидко поглинуло рівномірне чахкання лопатей. Над пірамідою вигулькнув чорний «Колібрі», пролетів по дузі над місцем розправи і став опускатись навпроти пірамід.
Джейсон повернувся. Майже вчасно.
Майже.
Задерши голову, Амаро посміхнувся і помахав чорним вікнам вертольота. Ліва повіка смикалася, створюючи ілюзію неперервного дружнього підморгування.
Наступні півгодини врізались у мозок Левка так сильно, наче їх випалили паяльником.
Джейсон Х’юз-Коулман вискочив з «Колібрі» до того, як полози торкнулися тераси. Троє стрільців висипали слідом. Навіть з відстані тридцяти кроків Левко бачив, як сіпається лице Джейсона. Віктор Шако, вимкнувши двигун гелікоптера, висковзнув з кабіни і рвонув навперейми босу. Пілот перехопив сивочолого на середині шляху між «Колібрі» і вартовими на чолі з Амаро Кіспе; почав щось затято доводити Джейсону. Стрільці скупчились довкола, хмурячись, напружено дослухаючись до того, що говорить Віктор, і тримаючи М16 стволами донизу. Час від часу хтось із них косо позирав на перуанців. Сивочолий не реагував на пілота (невідомо, чи сприйняв він хоч слово), вчепившись очима в усміхненого недоростка.
Сатомі й Ґрем лежали на траві обличчями до землі. Японка принишкла і не рухалась, волосся закривало обличчя, через що було неможливо встановити, чи притомна вона. Двоє охоронців досі притискали мулата, наступивши ногами на спину. Скориставшись тим, що за ним ніхто не спостерігає, Левко підвівся з колін. Тіло Семена (лячне здригування нарешті припинилося) стікало кров’ю.
Дивлячись повз Віктора, Джейсон щось проказав — тихо, але злостиво процідив крізь зуби. Відштовхнувши пілота, він упевнено попрямував до перуанців. Стрільці не відставали. Віктор побіг назад до вертольота. Через секунду Левко побачив, що він наздоганяє стрільців, стискаючи в руках штурмову гвинтівку.
В повітрі запахло свинцем.
«Семеро проти п’ятьох, — прикинув українець. — АКМ проти М16».
Три лопаті маленького «Колібрі» зробили останній оберт і немічно обвисли. На терасі запанувала тиша.
Джейсон Х’юз-Коулман спинився за два кроки від Амаро. Недоросток не вирізнявся хорошим зором; Кіспе не розрізняв виразу обличчя боса, аж поки той не спинився навпроти. Його посмішка зів’яла.
Роджер, Боб і Луїс розташувались широким півколом позаду Джейсона, так, щоб їх не зняло однією чергою з автомата. Віктор тримався за спиною сивочолого. Гвинтівка в руках пілота помітно тремтіла.
— Привіт, Амаро, — сказав Джейсон.
— Привіт, Джейсоне. — Коротун спробував посміхнутися, але срібний полиск в очах чоловіка навпроти заморозив м’язи лиця.
Стрільці мали перевагу, тримаючи штурмові гвинтівки в руках, готові першої ліпшої миті відкрити вогонь на ураження. У чотирьох з шести людей Амаро автомат Калашникова висів за спиною, двоє мали АКМи на руках, однак лише один вартовий утримував палець на гашетці.
— Розкажеш, що тут сталося? — лінивим, ледь не сонним голосом запитав Джейсон.
— Ясне діло, босе, розкажу. — Амаро Кіспе намагався бадьоритися, і поки що в нього непогано виходило. Поки що він не усвідомлював, що наробив. — В обід після отруєння, ну, коли згорів оцей барак і ти якраз повернувся, я знайшов у траві біля котеджу USB-флешку, що належала комусь зі студентиків. Знаю, це негарно, але я вирішив подивитись, що на ній. Було багато файлів, і всі підписані якимись закарлюками, але я…
ebooksa