Твердиня

— А Ґрем? — обірвав його росіянин. — Знаєш, де зараз американець?

Пауза.

— Ну-у, не знаю… — Чех відповів точно так само, як Сьома кілька хвилин тому.

Семен миттєво розкусив Фідлера.

— Щось мені підказує, мій слов’янський брате, що ти пудриш мені мізки.

— Чувак, що за наїзди? Ти дзвониш мені в кінці дня і, не вітаючись, берешся закидати питаннями, наче я довідкове бюро чи ясновидець, а потім ображаєшся. Подзвони янкі і сам спитай у нього.

— Він не відповідає.

— Вибач, але я не його секретар.

— Ти більше спілкуєшся з Ґремом і мусиш знати, де він.

Ян зітхнув (Семен пожалкував, що не бачить його обличчя) і спокійно проказав:

— Я поняття не маю, де Ґрем і чим він зараз займається.

Сьома пішов ва-банк.

— Лео просто зараз їде до Ґрема виясняти стосунки. Знаючи безпардонність українця, я майже впевнений, що він увірветься до квартири, не стукаючи. — Росіянин зробив паузу, даючи час чеху переварити інформацію. — А тому, Яне, я питаю ще раз: ти справді не знаєш, де Ґрем?

— О-о-о-от, блін, — протягнув чех. — Ну ви даєте… Коли він виїхав?

— Перед тим як я тобі подзвонив, Лео поскакав на метро «Шиста».

— Значить, сорок… п’ятдесят хвилин.

— Десь так.

— Що я тобі скажу, Сьома… — Ян штучно кахикнув. — Гадаю, Лео прискаче до Ґрема якраз вчасно, щоб потримати свічку в кульмінаційний момент.

— То Сатомі таки в американця?!

— Ага.