— Хочу, але…
— То не гай часу. Що більше ти стоїш і мнешся, то більша ймовірність, що доведеться застосовувати мій план.
— Добре, — неохоче згодився чех і закрутив педалі.
Сьома нахилився до водія машини:
— Шановний, якби я хотів помилуватися краєвидами вечірнього Стокгольма, то поїхав би на громадському транспорті…
Коли Левко вийшов зі станції на вулицю, заднє колесо Янового велосипеда зникло за рогом найближчого будинку, а чорний «Mercedes E class» з жовтими шашками таксі на даху і Семеном на задньому сидінні підкотив до станції з іншого боку. Сьома помітив українця і велів водію спинитися. Шофер, збагнувши, що вони когось вистежують, сильно занервував.
Почекавши, поки Левко віддалиться, Семен розрахувався і вийшов з машини.
В цей момент усе йшло за планом. Ян випереджав українця на цілих чотири хвилини і мав достатньо часу, щоб переконати Ґрема й вивести Сатомі без використання скаженої ідеї росіянина. Якби Сьома просто тюпав назирці за Левком, усе згідно з планом і скінчилося б. Але Сьомі було недостатньо просто спостерігати, він хотів
Перевернувшись на спину, відчуваючи, як шкіру обліплює потом і як пульсує жаром подерта щока, Ян Фідлер натиснув кнопку «Прийняти виклик».
Сьома очікував почути що завгодно, але тільки не те, що долинуло з трубки.
— А-а… а-а… е-ех… — стогнав чех.
Семенова уява мигцем вималювала картинку: Ґрем, почувши від Яна Семенову ідею, з розмаху валить чехові в гарбуз, не дивлячись на різницю у віці і наукові заслуги Фідлера.
— Це… е… це янкі так сприйняв мою пропозицію? — кволим голосом спитав Сьома.
— Ні… а-а… хай тобі! — крякав Ян. — Я впав з велосипеда.
«Тільки не це! Краще б уже Ґрем бив морду!»
— Де ти?!
— Метрів за триста від Ґремового будинку.
— Лео за квартал від тебе!! — прокричав Семен.
— Звідки ти знаєш?
— Я суну за ним. Давай, Яне, давай, підіймайся, між вами дві хвилини ходу, якщо Лео побачить тебе, нашій справі кінець! — Хапнувши повітря, росіянин додав: — І не випускай звідти Сатомі! Він не повинен її бачити!
ebooksa