Несподівано біля підніжжя нетрищ щось заворушилося. Пливкий силует відділився від суцільної стіни дерев, випростався і почав рухатися. Левкова уява вималювала монстра з нашпигованим іклами ротом і шматками відвислої плоті на лиці. Хлопець ледь не закричав, бо спочатку постать посунула просто на нього. На щастя, желейна в’язкість, яка сковує нас у снах, не дала розкрити рота, а через секунду Левко зметикнув, що при млявому освітленні зір просто не здатен розрізнити деталі. Наступної миті примара звернула наліво, наблизившись до зваленого в купу спорядження і наплічників.
Левко затамував подих, учепившись долонями в підкладку спальника. Серце клацало часто й дрібно, як механізм ручного годинника. Чорна фігура пересувалась безгучно, пливла у повітрі, часом провалюючись у тінь, часом проступаючи чіткіше. Коли проява підібралася ближче, хлопець вгадав у ній людину — невисокий чоловік із прямим тулубом і короткими руками. Або
Левка від кучугури спорядження відділяло заледве три метри. Силует схилився, потім опустився навпочіпки й обережно, стараючись не шарудіти, став нишпорити в наплічниках. Лежачи на боці, зовсім поряд із рюкзаками, хлопець з-під приспущених повік бачив, як хтось чи щось, що вийшло з джунглів, порпається у їхніх речах.
Тихе вовтузіння з наплічниками тривало хвилин п’ять. Що він там шукає? Хто він? У якийсь момент Левку знову захотілося закричати, але він боявся поворухнутись і тим самим видати себе. Боявся пересвідчитися, що таємничий гість йому не верзеться.
Левко так і не відкрив на повну очі. Він просто не захотів. Що більше він намагався, то реальнішою видавалася ситуація. І це лякало до чортиків. Простіше переконати свідомість, що все це не по-справжньому, все це уві сні, аніж здійняти тривогу і зійтися віч-на-віч із тим, хто вклякнув біля рюкзаків. Людський мозок — великий майстер ігнорувати все, з чим не хоче боротися.
Склепивши повіки, хлопець із головою зарився у спальний мішок. Через хвилину він відключився, поринувши у повноцінний сон…
…Потривожений шурхотом, силует завмер. Повернув голову. Подивився на спальник. У щільній темряві обличчя годі було роздивитися. Не розбереш навіть, чи є воно, те обличчя. Почекавши якийсь час, незнайомець підвівся і позадкував до лісу. Небавом він зникнув там, звідкіля прийшов.
Левко заспав. Його розбудило брязкання ложок і шипіння сирих дров під чайником. Вилізши зі спальника, хлопець довго не згадував нічний кошмар. І тільки кинувши погляд на гору спорядження, пригадав сновидіння. Обдивившись рюкзаки, частково складені намети, спальники, він пішов чистити зуби.
Повернувшись, Левко відважився спитати:
— Нічого дивного вночі не помітили?
— Ти про що? — звела очі Сатомі.
— Мені здалося, хтось лазив по табору.
— Ти серйозно? — спитав Ян.
Сьома перестав шнурувати кросівок і завмер, дослухаючися, що українець скаже далі.
— Не знаю, може, приснилося, — невиразно пробубнів Левко.
— Я вставав відлити о пів на четверту ранку, — випростався Семен.
— Мабуть, то був ти, — кисло всміхнувся Левко. Його підмивало спитати, чи Сьома наближався до наплічників, чи присідав і нишпорив у них, але язик не повернувся. Так іноді легше. Хоч і неправильно.
ebooksa