Твердиня

— А ти злякався?

— Ледь не перефарбував штани в коричневе.

Ніхто не відреагував на жарт, мабуть, через тон, яким він був проказаний.

Сатомі розливала окріп по чашках. Левко пройшовся по табору, не замислюючись над тим, що робить, аж поки не усвідомив, що стоїть на тому місці, до якого наблизився силует у його сні. Хлопець опустився навпочіпки і подумки зазначив, що його рюкзак лежить згори.

Левко глипнув на товаришів. Ніхто не звертав на нього уваги. Він розкрив наплічник і обстежив його нутрощі. Запасна пара взуття, зв’язані вузлами шкарпетки, чисті футболки, одні шорти, білизна, зарядний пристрій для телефону, пригодницький роман Вілбура Сміта «Крик диявола», засоби гігієни (в окремому відділенні), навігатор, противедмежий балончик, сокирка. Трохи безладно, та у пацанів так завжди. «Тобто у нормальних пацанів, — подумав Левко. — Не у таких, як Ян чи Ґрем».

Головне, що все на місці.

Левко збирався відкласти наплічник, коли спинився, згадавши дещо. У задній частині рюкзака розташовувалась кишеня для паперів, де він зберігав обидва паспорти (закордонний та український), недоторканний запас грошей, дебетну картку VISA банку «Nordea», а також різноманітні документи, пов’язані з подорожжю (роздруківки з Інтернету, карти, бронювання хостелу в Куско). Левко розстебнув блискавку і засунув руку у відділ для паперів. Перебрав вміст руками, не надто приглядаючись. Ніби все гаразд, хоча…

Стоп!

Чогось не вистачало.

Хлопець витягнув футболки, книгу і згорток із білизною, щоби краще бачити кишеню. Паспорти, роздруківка, виписка з адресою й телефоном посольства України — все на місці, крім… льодяна брила сповзла по стравоходу й бухнулась у шлунок… не було характерного глянсуватого альбомного аркуша, вкрай важливого аркуша, з якого почалася ця авантюра.

Не було карти.

«Чорт забирай, зникла мапа Ґуннара!»

Непокоїла не так відсутність листка (карта не вирізнялась точністю і не була критично важливою), як усвідомлення того, що вночі хтось реально виходив із джунглів, рився у їхніх рюкзаках і поцупив малюнок, по якому вони намагаються знайти Паїтіті.

Дідько, цього не може бути! У такій глушині не може бути людей.

«Можливо, я віддав карту комусь, наприклад Сьомі, і просто не пам’ятаю?»

У Семена зберігалася ксерокопія, зроблена у Швеції, тож йому не було сенсу забирати оригінал у Левка, проте українець мусив спитати.

— Сьомо, ти не… — Голови піднялись на українця, і він затнувся. Щось підказувало: не слід розповідати про зникнення карти, особливо про те, як вона зникла, поки він в усьому не розбереться. Левко на ходу переформулював запитання: — У тебе є копія карти, правда?

— Якої карти? — туманно перепитав росіянин.

Левко нашорошився. У них не картографічна експедиція, щоб Сьома не розумів, про яку мапу йдеться.

— Карти, яку накреслив Ґуннар. Здається, я віддав тобі копію в Пуерто-Мальдонадо, коли ми домовилися з Атаучі за човен.