— Їздили кудись відпочивати?
— Так, трохи провітрився.
Голос
— Ви не захворіли? — схвильовано мовила Ліза, що явно нікуди не поспішала; очевидно, вирішила скористатися черговою можливістю для розвитку більш близького знайомства. — Мені не подобається ваш голос. Здається, ви застудилися. Хочете, я…
— Ні, не хочу, — відрізав Герман. — Я хворий… і жахливо втомився. Хочу пошвидше лягти в ліжко.
— Можливо, вам принести… — не здавалася та.
— Ні, я вже все купив, — поспішно сказав Герман, і поплескав по дорожній сумці, немов демонструючи, що закупив половину аптеки.
«Господи, її навіть не ображає те, що я увесь час стою до неї
— А може… — знову почала Ліза.
Але Герман зайшов у квартиру.
— Вибачте… — не повертаючись він захлопнув двері.
Вона ще щось говорила, однак Герман уже її не слухав.
Він зайшов на кухню й важко опустився на табурет. У голові шуміло. І Герман навіть знав, чому.
Розділ 6
Герман сумнівається
Лягати в ліжко Герман не збирався, хоча його стан явно погіршувався. Опинившись на кухні, він згадав, що із самого ранку ще майже нічого не їв. Герман відкрив холодильник, та зрозумів, що зовсім не голодний.
Він знову присів на табурет, сперся ліктями на стіл і закрив очі. У роті в нього з’явився неприємний присмак.
Він підійшов до дзеркала в коридорі й висунув язика. По його краях утворився товстий шар брудно-сірого нальоту; Герман провів пальцем, і він розмастився, як паста. Його ледь не знудило прямо на підлогу. Він швидко заскочив у ванну й посилено почав чистити рот зубною щіткою.
А потім усе одно почав блювати… Хоча практично нічого не їв із самого ранку. Він із відразою дивився в умивальник на згустки, що нагадували зсілу кров, тільки… зеленуватого відтінку.