Донор для небіжчика

Герман спробував закурити, однак його знову ледь не знудило. Він хотів загасити цигарку в попільничці й не зміг; навіть це вимагало сил, яких у нього зараз не було. Довгий недокурок залишився жевріти.

То що ж, урешті-решт, сталося? Чи це й було безпосереднє знайомство з вірусом?

З переляку його дихання видавало судорожні свистячі звуки; груди часто й різко здіймалися.

Чому так швидко? Не минуло й… А, ну так! — він дізнався про вірус лише два місяці тому, але міг бути інфікованим уже не один рік. Він просто не знав, ось і все.

«А чому б не почати сьогодні? Може, саме зараз найпридатніший час?»

Герман із великими зусиллями відрегулював сидіння в лежаче положення, закутався у спортивну куртку, витягнувся і заплющив очі.

Зовні шелестів ліс, він нагадував шум морського прибою — не голосний, але могутній, такий, що таїть у собі якусь таємничу силу. Звідкись із темної трави до нього приєднувалося цвірчання коника-стрибунця, як гітарне соло у виконанні недосвідченого музиканта. Під капотом «BMW» ліниво посвистував вітер, час від часу поклацував уже майже остиглий двигун. У салоні машини Герман відчував себе, немов космічний мандрівник у своєму всюдиході, дуже надійному й дуже затишному. Навколо панувала таємнича ніч невідомої планети, і тільки всередині можна було знати, що ти в безпеці. Поступово Германа відпускала нервова й фізична напруга. Він у безпеці. Тепер він у безпеці. Все минуло. ВОНО — те незрозуміле, що найшло на нього недавно — уже закінчилося. У нього був справді неймовірно важкий день. Це все схоже на звичайний фізичний зрив. Нічого більше. Це не обов’язково повинен бути вірус, що прокинувся. Він просто сприйняв усе надто перебільшено, під впливом усієї цієї незвичної для нього обстановки: він зовсім один, навколо його оточує майже дика природа, ніч…

Можливо, у нього різко піднявся тиск. Що він знає про різні припадки, удари? Насправді — нічого. Тим більше, що він знає про віруси? — про ВІЛ? Звичайно ж, знову нічого. А що він знає взагалі про все це, щоб починати робити якісь припущення, як знахар-недоучка з глухого села, де вірять у пелюстки Чудотворної квітки. Що він знає, щоб ліпити з притягнутих за вуха аргументів ідіотську версію, що його знання тепер якимось чином провокує ініціацію вірусу? Він просто починає панікувати: у сусідньому домі хтось випустив гази, а йому вже чується Грім Небесний!

Злість на себе допомогла Германові майже цілком повернутися в нормальний стан.

А тепер йому треба гарно виспатися.

Герман знову відчув неймовірну втому, що на якийсь час відступила перед страхом, викликаним приступом.

Він потягнувся, щоб виключити в салоні машини світло й раптом побачив свою руку. Звичайно, він бачив її і раніше, але тепер він дійсно її як слід розглянув.

Усередині в Германа щось наче обірвалося.

Він повільно підніс до світла іншу руку. Вони обидві тремтіли від перехвилювання, як лапи великої агонізуючої комахи.

«Господи, я ж тут сам… зовсім сам!..»

Руки виглядали так, наче хвилин двадцять пробули в гарячій воді. Як давно це сталося з його руками? Герман гарячково намагався згадати, чи виглядали його руки якось дивно, коли він востаннє підкурював цигарку…

Пам’ять не хотіла допомогти.

Не зважаючи на сильну втому, Герман продовжував тримати руки перед маленькою лампочкою внутрішнього освітлення, поки, нарешті, зрозумів, що вони стали нормальними.

Він почав провалюватися в іншу реальність, де немає ні світла, ні звуків, ні думок… Його поглинув важкий бездонний сон.

Глава у главі