Він різко випрямився, тупо дивлячись на дорогу.
Спина моментально змокріла, Герман стримував гостре бажання глянути назад.
Ще кілька секунд він продовжував вести машину, втупившись дерев’яним поглядом у дорогу.
Потім Герман буквально змусив себе вдарити по гальмах. «BMW» пронизливо заскрипіла, машину ледь не розвернуло на дев’яносто градусів.
За ту долю секунди, поки він повертав голову назад, у його мозку встиг пройти цілий геологічний період, немов його розум прискорив у кілька тисяч разів усі свої процеси; сотні запитань уже отримали сотні передбачуваних відповідей, а уява встигла намалювати безліч можливих картин і їх подальший розвиток.
Але… на задньому сидінні не виявилося нікого.
Галюцинація?
Герман відпустив ремінь безпеки, потім знову повернувся назад і для певності заглянув за спинки сидінь.
Нікого.
Щось знову заворушилося в його підсвідомості, цього разу вже сильніше й наполегливіше. Він кілька разів повільно й глибоко вдихнув і видихнув повітря, серце потроху заспокоювалось.
Герман не хотів вірити в те, що побачив у водійському дзеркалі, він
«Даремно намагаєшся себе обдурити, бо ти прекрасно знаєш,
Герман повільно простягнув руку до водійського дзеркальця й повернув його на себе.
Так, це був він.
На відрізку шляху, що залишився до міста, Герман змусив свій «BMW» показати все, на що той був здатний; часом стрілка спідометра перевалювала за позначку сто вісімдесят кілометрів за годину. Колись саме так заганяли коней.
Герман півгодини приходив до свідомості, перш ніж знову взятися за кермо. Перед очима чітко стояла картина, яку продемонструвало водійське дзеркальце.
Так, це був він, а ніяка не галюцинація чи випадкова гра уяви.
Усе те, що намагалося достукатися з його підсвідомості, нарешті зуміло вирватися на поверхню.
Він не зміг стримати крику, коли знову побачив своє обличчя. Воно стало старим. Немов за одну ніч Герману додалося років двадцять п’ять чи тридцять. Так він мав би виглядати в п’ятдесят п’ять-шістдесят, маючи онуків…
Хоча обличчя не просто постаріло — воно було… Кілька хвилин Герман із жахом розглядав себе в дзеркалі, потім почав обмацувати обличчя руками. Долоні рухались шкірою, затримуючись у тих місцях, де траплялися глибокі зморшки. Він обережно торкався мішків під очима, начебто боявся, що від необережного руху вони можуть лопнути й по його щоках потече щось гидке й липке.