— А… Ви, напевно… Сева? — намагаючись говорити якомога природніше, почав Герман. При цьому він навіть не змінював свого голосу. (О Боже! — Хвороба вже вплинула і на
— Герман казав мені, що сьогодні, швидше за все, ви будете чергувати.
Сева"мовчки розглядав Германа.
— Це… мій син, — поспішив додати той.
— А-а…
— Він передавав вам вітання.
— А, так-так, спасибі, — сторож знову усміхнувся. — Ви дуже схожі з сином. Просто неймовірно. Здалеку я прийняв вас за нього.
— Я так і зрозумів. — Герман відчув полегшення. — Нас часто плутають.
Герман зробив вигляд, начебто йому ніколи, і простягнув руку:
— Приємно було познайомитися… Спокійного чергування.
— Спасибі, передавайте Германові вітання.
Герман кивнув і попрямував до воріт.
За поворотом Герман полегшено зітхнув і додав ходу, щоб якнайшвидше сховатися від сторонніх очей.
«Германе, ти перетворюєшся… ти перетворюєшся…
Нарешті він зайшов у будинок.
Його Похоронне Турне завершилося.
Коли він відчиняв свої двері, то почув, що сходами хтось спускається.
— Здрастуйте, Геро!
Герман подумки чортихнувся. Це була сусідка, що жила поверхом вище. Самотня сорокалітня жінка, досить заможна. Злі язики пліткували, що спадщину вона отримала від колишнього чоловіка, який спершу вигнав її за зраду, а потім помер від інфаркту під час розлучення. До «пліток» Герман мало прислухався, але липкі погляди Лізи видавали її увагу до нього. При кожній нагоді вона намагалася з ним поговорити, байдуже, про що. Метою було запросити його до себе в гості «на чашку кави», і Герман це прекрасно розумів.
— Здрастуйте, — відповів він, не повертаючись. Двері його квартири вже відчинилися.