Донор для небіжчика

Заробляв збираючи пляшки в темний час, зберігав їх у сховку і раз на тиждень здавав. У такий день він був відсутній «удома» цілу добу, щоб не потрапити на очі кому-небудь із мешканців будинку. Деколи йому вдавалося відвідувати громадську лазню — запах немитого тіла надто дратував його.

Часом він бував навіть щасливий. Якщо в такі моменти Ігор згадував дружину, то йому ставало її щиро жаль — бо Олександра так і не зрозуміла, що в житті далеко не все залежить від власних бажань чи навіть від правильних рішень. Людина може виявитися зовсім безпомічною перед безглуздими випадками — дрібною смітинкою в механізмі обставин.

Іноді він думав, хто у нього народився, і тоді думки про дружину відходили на другий план, як дрібна деталь на фотографії, що випала з фокуса.

Періоди депресії відвідували його значно рідше, але були болісні; у такі дні не радував навіть Щурик — він перетворювався на сіру мерзенну тварину, з якою жити поруч міг тільки безумець.

Одного разу Ігор оглянувся в часі на кілька місяців назад і зробив приголомшливе відкриття: усі події, починаючи з того нещасливого ранку п’ятого квітня, складалися так, щоб свідомо позбавити його іншого вибору… щоб привести саме до такого фіналу.

Змушений вести нічний спосіб життя, Ігор відкрив для себе таємничий і досі незнайомий світ. Світ, що завжди існував десь поруч, але залишався недоступним. Тут панували свої особливі закони і плинуло дивне життя. Його наповнювали загадкові звуки й мелодії. Світ Ночі. Населений іншими мешканцями, які немов на час оживають від денного сну. Коли заходило сонце, вони прокидались і змінювали хитку реальність міста…

Він заглиблювався в цей далекий світ, поки одного разу ледь не зіштовхнувся віч-на-віч з одним із його законних мешканців…

Лишень за декілька кроків від підвалу. І це не було витвором його уяви.

І ще: те, що монстр його не помітив, безперечно, врятувало Ігорю життя.

Тієї ночі він вирішив вийти надвір трохи раніше, ніж звичайно; дощова вереснева погода розігнала всіх людей по квартирах.

З боку дитячого майданчика чулося неголосне, але наполегливе скавчання собаки. До нього було не більше двадцяти-двадцяти п’яти метрів, і пройшовши майже половину цієї відстані, він побачив, що собака прив’язаний мотузкою за задню лапу до лавки.

Першим його поривом було звільнити бідну тварину, яка швидше за все стала жертвою дітей. Але Ігоря хтось устиг випередити, прямуючи до лавки.

Якась висока й дуже велика постать.

Він залишився на місці. Щоправда, поява цього темного силуету викликала в нього неприємні передчуття…

Ігор сховався за кущами й почав спостерігати. Коли фігура наблизилася до лавки, собака перестав скиглити.

Якийсь час темна постать схилялась над лавкою… А потім Ігор раптом почув щось таке, від чого виникло відчуття, наче до його шлунка присмокталась величезна п’явка. Він навіть не одразу зрозумів, що сталося. Але нічого мерзеннішого, ніж той звук, чути йому не доводилося ніколи.

Потім темний силует випрямився й повільно рушив геть. В одній його руці бовтався якийсь предмет, схожий на плюшеве ведмежа, яке дитина волочить за вухо…

Чим саме був той предмет, він, здригнувшись, зрозумів тільки через хвилину.

Постать викликала в Ігоря ще більший жах, коли почала віддалятися. На перший погляд, це було схоже на ходу п’яного. Але якщо придивитися, напрошувався зовсім інший висновок — так могла рухатися людина, що абсолютно втратила відчуття свого тіла. Якщо це взагалі було людиною…

Коли силует проходив під вікнами, що світилися, Ігорю відкрилося гротескне видовище: за сорок метрів від нього незграбно крокувала роздута тварина, покрита гігантськими розводами темних плям, немов виваляний у багнюці торішній потопельник. Картину доповнив відгомін якогось жахливого смороду, який доніс до нього порив вітру.