Але зважилась піднятися тільки тоді, коли почула близький знайомий шепіт:
— Не бійся, тепер усе добре. Я повернувся… щоб подбати про тебе…
Вона втомлено усміхнулася, підняла голову, збираючись щось відповісти, але короткий хрускіт шийних хребців став останнім звуком у її житті…
Розділ 3
Лозинський переконується
Весь наступний день, після вторгнення свого колишнього пацієнта, Лозинський залишався вдома. Вихідні він провалявся в ліжку, майже нічого не їв і навіть курив менше, ніж завжди.
Хірург пам’ятав, як прийшов до пам’яті близько п’ятої ранку на підлозі кімнати, довго згадуючи, що сталося вночі.
До вечора Лозинський зрозумів, що починає глухнути.
До того ж у голові постійно прокручувалися слова: «Тепер ти
Першого дня Лозинський практично не намагався осмислити розмову зі своїм колишнім пацієнтом, що перетворився на чудовисько; у його голові панував хаос.
Оговтуватися хірург почав лише наступного ранку. Але основною причиною було не те, що до нього поступово повертався слух — уперше за багато років Лозинському приснився Ай-Болить. Його прихід повторився точнісінько, як у дитинстві.
«Здрастуй, Феліксе! — пухленький рожевощокий лікар, що зовсім не змінився за останні роки, підморгнув, немов старому знайомому. — Ти ж ніколи не забував про
«Мені плювати на це все! — нарешті відповів Лозинський. — Я не знаю, хто
«Дурнику, — поблажливо посміхнувся Добрий Лікар, — хіба ти не розумієш, що твій особистий вибір позбавлений сенсу? Людина
Звичайно, звичайно! Коли я говорю
«Це ми ще побачимо!» — кинув Лозинський і прокинувся.
Уже через годину розмова з Ай-Болитем здавалася йому звичайною реакцією на пережитий стрес, який воскресив у пам’яті давно забуті дитячі кошмари.
Інша річ — Герман. І
Прийшовши в лікарню, він подав заяву на звільнення. Ніхто, звісно, не заперечував.
Але перед цим він устиг зробити ще дещо: побувати в архіві відділення, щоб віднайти документи, пов’язані з перебуванням Германа в лікарні. Найголовнішим було встановити його домашню адресу.