Ігор, перемагаючи власний жах, подався слідом за істотою з кошмару.
Виявилося, що чудовисько прямує до одного з під’їздів багатоповерхового житлового будинку, що знаходився лише за півсотні метрів від будинку Ігоря. Під’їзд, у якому сховався Потопельник, був розташований саме напроти його торця.
Зайшовши в під’їзд за об’єктом свого спостереження, він почув обережне відмикання замка; з’ясувати, на якому поверсі, було неважко — загадкова істота тягла за собою не тільки шлейф моторошного смороду, а й
Не знаючи, що робити далі, Ігор потупцював перед дверима, потім його погляд упав на звивисту криваву доріжку. Підкоряючись якомусь імпульсу, він підняв килимок біля дверей сусідньої квартири і взявся ним спішно витирати сліди, які залишило за собою невідоме чудовисько. Він рухався назад, поки не спустився до першого поверху.
Після цього повернувся, поклав на місце килимок… і — немов ужалений тверезою думкою: якого диявола він цим усім тут займається?! — поспішив униз.
Відповідь ховалася десь дуже далеко від його розуміння…
Решту тієї ночі він провів у своєму підвалі; до пізнього ранку його трусило й кидало то в жар, то в холод. Він заспокоївся лише після того, як пообіцяв собі, що більше не ночуватиме під відкритим небом…
Через двадцять хвилин після відходу Щурика бомж швидко чимось перекусив і почав збиратися.
Перш ніж вийти з підвалу, він виглянув у маленьке квадратне віконце, розташоване біля самої землі. Звідти було добре видно під’їзд сусіднього будинку, в якому пам’ятної ночі сховалася його
Незабаром він точно визначив, куди виходять вікна потрібної квартири, але поки що не помітив нічого підозрілого, крім того, що вчора у вікні з’явилася заклеєна дірка завбільшки з кулак. Він спостерігав.
Дві ночі тому його завзятість було винагороджено. Він побачив, як щось гнучке й неймовірно швидке виринуло з під’їзду і зникло в темряві.
Воно зовсім не було схоже на ту громіздку незграбну тварину, але бомж одразу зрозумів, що
Просидівши тоді перед віконцем іще цілу годину, він раптом допустив, що нинішні події якось пов’язані… зі шнурівками чоловіка, який стояв на автобусній зупинці п’ятого квітня…
Напевно, шукати подібний зв’язок було божевіллям. Але якесь особливе відчуття говорило, що він тут усе-таки існує — дивний і незбагненний.
Розділ 2
Місто вночі (І)
…Вона бігла з останніх сил, уже розуміючи, що її все одно наздоженуть. Це станеться за хвилину, у кращому випадку — за дві.
Ті гналися мовчки; було чутно лише їхній тупіт, що луною розносився нічним парком. Тепер їх залишилося двоє: блондин середнього зросту у шкіряній темно-коричневій куртці і високий здоровань із зачіскою а-ля Арнольд Шварценеггер. Третій, надто гладкий для довгої погоні, відстав і, ймовірно, повернувся до машини, очікувати інших із четвертим, котрий був за кермом.
Бігти ставало дедалі важче. Деколи їй здавалося, що гравій шарудить уже не під її власними, а під чужими черевиками. Ноги майже не слухались — чи то від страху, чи то від надмірної втоми.
Вона всоте пожалкувала, що завернула з вулиці в парк. Це було непрощенною дурістю. Тепер, навіть якщо вона й почне кричати з усіх сил, її ніхто не почує.
ebooksa