Донор для небіжчика

22
18
20
22
24
26
28
30

Тінь залишалася на місці, не рухаючись, навіть коли між ними зоставалося два кроки. Йому здалося, що дівчина наче стала вищою, але в цій чортовій темряві нічого не розбереш…

— Зачекалася? — він повільно почав розстібати «блискавку» на джинсах; іншою рукою вийняв із кишені куртки запальничку.

Силует мовчки стояв перед ним. Вітер хитав над його головою гілки дерева з важким мокрим листям; з боку дороги було ледь чутно слабкий шум поодиноких нічних автомобілів.

— Ну, то що скажеш? Може, для початку… — блондин наближався.

У цей момент загорілась його запальничка, і маленьке полум’я вихопило з мороку нерухомий силует.

Навіть у кошмарах блондину навряд чи доводилося бачити щось страшніше. Він подався назад, і на секунду його буквально паралізувало від жаху.

— Звичайно, любий, — проскреготіло у відповідь. — Я зроблю все, чого ти попросиш.

Блондин голосно пукнув — у навколишній тиші це залунало так, наче в нього у штанях розірвався артилерійський снаряд, — але це вивело його із заціпеніння, і він кинувся навтьоки.

Відстань до місця, де його чекав здоровань, він пролетів за лічені секунди й вибіг просто на нього.

— Вона!.. — задихаючись, прохрипів блондин. — Вона… вона перетворилася на мумію!.. Вона…

Останнє слово він мовив, уже розуміючи… що силует, який ліниво спирається на дерево, набагато сухіший, аніж…

— Ай-яй-яй… — докірливо проскрипів голос, — так обнадіяти бідну дівчину й покинути саму в темному лісі!.. Хсссс!.. Поганий хлопчик…

Силует зробив якийсь невловимий рух, і через мить блондин відчув раптовий пекучий біль трохи нижче скронь, наче він просунув голову між розпечені металеві прути.

Водій і товстун, яким уже набридло чекати, повернули голови, коли почули чиїсь кроки на виході з парку. Товстун уже встиг детально уявити, як саме він пограється з цією самозадоволеною маленькою сучкою, яка тепер, напевно, присмирніла — Білий і Хрящ повинні постаратися… Тільки от чомусь до машини повертався хтось сам. Чи…

Раптом він побачив блондина, який незвичною ходою вийшов під світло ліхтаря. Дивлячись уперед порожніми широко відкритими очима, той ішов прямо на них.

Білий ніс якийсь овальний предмет, притискаючи до грудей. Його рот був відкритий і, здавалося, набитий шматками сирого м’яса. Голова з боків залита кров’ю, а між ногами…

Коли між ними залишилося кілька кроків, товстуна й водія знудило. Круглим предметом, що його блондин притискав до грудей, була відірвана голова здорованя — очі на ній були широко відкриті: одне дивилося кудись униз, начебто заглядаючи під землю, інше — витекло, і щось драглисте і світле розтеклося по щоці та нижній щелепі. З рота блондина, скривленого, немов у саркастичній посмішці, стирчали краї його власних вух.

Блондин дійшов до «мерседеса» і впав на асфальт, упустивши свою ношу.

Товстун опустився поруч із ним на коліна й зовсім по-дитячому заплакав.

Вона тремтіла від сирого вогкого вітру; весь її одяг наскрізь промок через сиру траву — менше години тому був дощ.