Ганнібал

Він поклав їй на голову руку.

— Нам нікому не можна лишатися, крихітко. Не можемо лишатися, як нам того заманеться.

Він поцілував її в чоло й вийшов із кімнати.

Високий у дверному прорізі, він помахав їй на прощання, і в батьковому капелюсі вона помітила дірку від кулі.

Розділ 95

Звісно, Старлінг любила батька так само, як усі ми любимо своїх рідних, і вона б одразу спинила кожного, хто б насмілився виявляти неповагу до його пам’яті. Проте в розмовах із доктором Лектером під дією сильних гіпнотичних препаратів і в глибокому гіпнозі вона сказала ось що:

— Але я дуже зла на нього. Я про те, що, ну, як можна було опинитися за тією довбаною аптекою посеред ночі й піти проти двох засранців, які зрештою його й убили? Поки він смикав цівку на старий помповій рушниці, вони напали. Якась босота, а вбили його. Він не знав, як поводитись у такій ситуації. Так нічого й не навчився.

Якби це сказав хтось інший, вона б зарядила кривдникові ляпас.

Монстр у кріслі трохи посунувся назад, на мікрон. Ах-х, нарешті ми до цього підійшли. Школярські спогади вже почали набридати.

Старлінг спробувала помахати ногами під стільцем, як роблять діти, але кінцівки були задовгі.

— Розумієте, така в нього була робота, він ішов і робив, як йому казали, кружляв містом із тим триклятим табельним годинником, а тоді загинув. І мамі довелося відмивати кров із капелюха, щоб поховати в ньому тата. Хто тоді до нас прийшов? Та ніхто. Ось що скажу: після того я вже дуже рідко куштувала «сніжки». Я і мама, ми прибирали кімнати в мотелях. Пожильці лишали на тумбочках мокрі презервативи. Його вбили, він покинув нас, бо був надто дурний. Він мав сказати тій міській сволоті, щоб засунули таку роботу самі знаєте куди.

Слова, яких вона б ніколи не сказала, яким не було місця у вищому мозковому центрі.

Від самого їхнього знайомства доктор Лектер колов Старлінг спогадами про батька, називав його нічним патрульним. Тепер він перетворився на Лектера-захисника світлої пам’яті її батька.

— Кларіс, він ніколи не бажав тобі нічого, крім щастя та гараздів.

— Бажай в одну руку, а сери в другу, і подивимось, яка раніше наповниться, — сказала Старлінг.

Цей вислів родом із сирітського будинку з таких привабливих губ мав прозвучати особливо грубо, але доктор Лектер видавався задоволеним, навіть розпалився.

— Кларіс, зараз я попрошу тебе вийти зі мною в іншу кімнату, — сказав доктор Лектер. — Батько тебе відвідав — як на те спромоглася твоя фантазія. Ти бачила, що, попри твоє нестримне бажання побути з ним, він не зміг лишитися. Але він тебе відвідав. Тепер час тобі навідати його.

Далі коридором, до гостьової кімнати. Двері були зачинені.

— Зажди хвилинку, Кларіс.

Лектер зайшов у кімнату.