— Ти живеш у брехні, чи не так, Марко?
В Марко холод іде поза шкірою. Вона не може знати. Вона нічого не може знати. Як вона сміє?
— Про що, чорт забирай, ти говориш?
Він трусить головою, ніби й не здогадується, куди вона хилить.
Синтія змірює його довгим холодним поглядом.
— Важко казати про це тобі, Марко, але в нас із Гремом у дворі встановлено приховану камеру.
Марко мовчить, але його кидає в холодний піт.
— І вона працювала в ту ніч, коли ти був тут, коли твоя дитина зникла.
«Вона знає, — думає Марко. — Чорт. Чорт».
Він починає пітніти. Дивиться на її прекрасне обличчя, таке потворне для нього в цю мить. Суча маніпуляторка. Може, вона й блефує. Що ж, тоді він теж може зблефувати.
— Камеру було ввімкнено? На записі є щось на викрадача? — питає він так, ніби камера — це хороша новина.
— О так, — каже вона. — Ще й як.
Марко знає, що йому кінець. Вона бачила його на відео. Це зрозуміло з її обличчя.
— То був ти.
— Лайно, — з насмішкою каже Марко, намагаючись вдати, що не вірить жодному її слову, хоча й знає, що намарне.
— Хочеш подивитися?
Що він хоче, так це скрутити їй в’язи.
— Так, — каже він.
— Ходімо зі мною, — каже вона й повертається у бік сходів.
Він іде за нею до спальні, яку вона ділить із Гремом. Він думає про те, яка вона дурепа, якщо запрошує до спальні людину, котра, як їй відомо, здатна на викрадення. Та їй, здається, не страшно. Вона виглядає так, ніби в неї все під контролем. Утім, це те, що їй подобається: смикати за ниточку й дивитися, як люди танцюють. Також їй подобається додати трохи перцю, трохи небезпеки. Цікаво, чи він їй дозволить.
ebooksa