— Офіцер Вотт, сер. Нам сюди.
Ресбак озирається, фіксуючи кожну деталь. Зазирнувши за хатинку, він помічає маленьке занедбане озерце. Інших хатинок не видно. «Ідеальна місцина для того, щоб на декілька днів заховати дитину», — думає Ресбак.
Він входить до хатини. Усередині застарілий інтер’єр 1970-х років з огидним лінолеумом на кухні, стіл із формайки, старомодні шафки.
— Де було тіло? — питає Ресбак.
— Он там, — відказує поліцейський, махнувши головою на залу.
Кімнату обставлено непотребом, її предмети не сполучаються один з одним. Де було тіло, можна безпомилково зрозуміти за плямами свіжої крові на старому брудному килимі бежевого забарвлення.
Ресбак нахиляється, щоб придивитися.
— Знаряддя вбивства?
— Його забрали до лабораторії. Вбивця використовував лопату. Вдарив його по голові. Кілька разів.
— Обличчя можна впізнати? — питає Ресбак, обертаючись, щоб подивитися на іншого копа.
— Воно побите, але впізнаване.
Ресбак встає, думаючи про те, щоб запросити Марко в морг на упізнання. Цього ти добивався?
— Тож які є версії?
— Навскидь? Ми вважаємо, що це вимушене вбивство під час невдалого пограбування, але, між нами кажучи, красти тут немає чого. Звісно, ми не знаємо, чи було тут щось до того. Це досить відлюдне місце. Можливо, щось пішло не так під час оборудки з наркотиками.
— Або викрадення людини.
— Або викрадення, — погоджується коп. — Було щось особливе в тому, як його вдарили один за одним кілька разів. Ніби хотіли завдати контрольного в голову.
— А якихось дитячих речей тут не було? Підгузків, пляшечок, чогось такого? — питає Ресбак, обводячи хатину очима.
— Ні. Якщо тут і була дитина, то той, хто забрав її, добре прибрав за собою.
— І що він зробив зі сміттям?
— Ми вважали, що частину його спалили в каміні отам, тож ми перевірили камін, а також місце для вогнища надворі. Тож або чувак перед убивством якраз на смітника з’їздив, або тут хтось поприбирав. У двадцяти милях звідси є смітник, і там записують номери машин, за останній тиждень він туди не приїздив.
ebooksa