Він повертається до Марко.
— Звісно ж, я не допустив, щоб вони забрали гроші, на відміну від тебе, Марко.
Лють Марко наростає — Річард не може встояти перед спокусою виставити його безпросвітним телепнем.
— Я просив тебе не казати їй, щоб уникнути ось такого розчарування, — каже Річард. Він знову повертається до Анни, дивлячись на неї сповненими співчуття очима.
— Я зробив усе, що міг, щоб повернути її тобі, Анно. Мені шкода. Та я обіцяю тобі, що не здамся.
Анну, яка сидить поряд із ним, ніби раптом полишають усі сили. Марко спостерігає за тим, як Річард перемикається з холоду, яким обдає Марко, на тепло, яким огортає свою доньку. Марко бачить, що в очах Анни мерехтять сумніви — їй хочеться вважати, що її батько ніколи не завдав би їй шкоди.
Річард каже:
— Пробач, що ми з мамою не сказали тобі раніше, Анно, але ми боялися, що станеться ось так. Ми не хотіли знову розбивати тобі серце. Викрадачі зв’язалися з нами й почали вимагати більше грошей. Ми б заплатили скільки завгодно, аби тільки повернути Кору, ти ж знаєш. Я пішов на обмін. Але ніхто не з’явився.
Він хитає головою, демонструючи, який він засмучений і злий.
— Так і є, — каже Еліс, сидячи на іншому кінці канапи, біля доньки. — Ми вже більше не можемо.
Вона починає плакати, простягає руки, так само й Анна падає в обійми матері й починає несамовито ридати, від чого її плечі здригаються.
Марко думає, що цього не може бути.
— Боюся, нам лишається одне, — каже Річард, — піти в поліцію. Розповісти їм усе.
Він повертається до Марко, пронизуючи його сталевим поглядом.
Марко не відводить очей.
— Анно, скажи, що ти дізналася, — каже він.
Але вона визирає на нього з обіймів матері так, наче вже забула.
Марко відчайдушно хапається за останню надію:
— Чоловік, якого було вбито, Дерек Гоніґ. Поліції відомо, що це він забрав Кору з нашого будинку й відвіз її до хатинки в Катскільських горах. Але я впевнений, що вам це вже відомо.
Річард здвигає плечима.
ebooksa