Подружжя по сусідству

— Ну що, тепер ти віриш мені? — звертається він до Марко. — Я знищив записку, щоб не нашкодити тобі. Щойно я збрехав поліції. Я сказав їм, що викрадачі зателефонували мені, — щоб тебе захистити. Я не розповів їм про записку й телефон, який мені надіслали. Обидві ці речі компрометували тебе. Бачиш, Марко, поганий тут не я. А ти.

Анна виривається з материних обіймів і дивиться на Марко.

— Хоча я не знаю, чому так вчинив, — додає Річард. — Не розумію, Анно, чому ти за нього вийшла.

Марко треба вирватися звідси, щоб подумати. Він не знає, що замислив Річард.

— Ходімо, Анно, поїхали додому, — каже він.

Анна відвернулася й не дивиться на нього.

— Анно?

— Думаю, вона нікуди не поїде, — каже Річард.

Коли Марко думає про те, що поїде додому сам, душа йому тікає у п’яти.

Схоже, що Річард не хоче посадити його. Можливо, він намагається уникнути публічного приниження від того, що його зятя засуджено за злочин. Можливо, весь цей час він хотів просто показати Анні, що Марко за людина, щоб розлучити їх. Здається, йому це вдалося.

Усі разом вони дивляться на нього, ніби чекаючи, коли він уже піде. Марко відчуває ворожість і дістає мобільного, щоб викликати таксі. Його дивує, що коли таксі прибуває, вони виходять провести його на вулицю — можливо, заради того, аби переконатися, що він пішов. Вони стоять на в’їзді й спостерігають, як він їде.

Марко озирається на свою дружину, її батька та матір, що стоять по боках від неї. Він не може прочитати виразу її обличчя.

Марко думає: «Вона ніколи не повернеться до мене. Тепер я сам-один».

Коли Ресбак від’їжджав від маєтку Драйзів, щось муляло йому. В нього забагато питань без відповідей. І найголовнішим із них лишається: «Де викрадена дитина?» Здається, він не наблизився до рішення ні на крок.

Він думає про Марко. Про змучений вираз його обличчя. Марко виснажений, вичавлений. Не те щоб Ресбак йому співчував. Але він знає, що є ще щось, приховане від очей. І він хоче з’ясувати, що саме.

Ресбак підозрював Річарда майже від самого початку. На його думку, проте, можливо це й упередження, ніхто із середнього класу, звідки походить Ресбак, не заробляє таких грошей, не зловживши силою. Гроші значно простіше заробити, якщо не зважаєш, кому робиш боляче. Тим, хто надто дослухається до сумління, набагато важче розбагатіти.

На думку Ресбака, Марко не належить до типажу викрадачів. Ресбаку Марко завжди видавався відчайдухом, що зіткнувся з непереборними складнощами. Таким, хто міг би, зазнавши тиску, вчинити погано. Тоді як Річард Драйз — поміркований бізнесмен, заможна людина — постійно викликає в нього підозри, хоча й не зрозуміло, обґрунтовані чи ні. Часом через свою характерну зверхність такі люди вважають, що вони понад законом.

З Річарда не можна спускати очей.

Саме тому Ресбак поставив прослуховування на його телефони.

Він знає, що викрадачі йому не телефонували. Річард бреше.