— Тож я почитав про це в Інтернеті, але не тут, не вдома, тому що не хотів, щоб вона знала, що я хвилююся. Тож я скористався робочим комп’ютером.
Марко відчуває, як червоніє. Все пішло не так. З його слів виходить, наче він підозрює Анну, наче не довіряє їй. Звучить так, ніби в них є секрети одне від одного.
Ресбак дивиться на нього з кам’яним виразом обличчя. Марко не може зрозуміти, що той думає про все це. Це виводить.
— Тож я хотів, щоб ви знали, якщо ви раптом перевіряли мій комп’ютер на роботі, чому я ходив по тих сайтах про післяпологову депресію. Я намагався зрозуміти, що з нею коїться. Я хотів допомогти.
— Я розумію, — Ресбак киває, ніби цілком його розуміє. Але Марко не вдається визначити, що він собі думає насправді.
— Нащо вам знадобилося повідомляти мені, що ви читали про депресію на роботі? У вашій ситуації це видається цілком природним, — каже Ресбак.
Марко поза шкірою йде холод. Невже він зробив тільки гірше? Він щойно наштовхнув їх на думку покопирсатися в його комп’ютері? Чи варто йому пояснити також і про лінки на вбивства, чи краще лишити все як є? В якусь мить він запанікував, не знаючи, що робити далі. Він думає, що вже й так достатньо все зіпсував.
— Я просто подумав, що мушу вам сказати, — відрізав Марко і встав, щоб піти, сердитий сам на себе.
— Чекайте, — каже детектив. — Ви не проти, якщо я запитаю вас про дещо?
Марко сідає.
— Давайте. — Він схрестив руки на грудях.
— Це про минулу ніч, про те, що було після того, як ви повернулися від дитини о пів на першу.
— І що тоді було?
— Про що ви із Синтією говорили на подвір’ї?
Від цього питання Марко стає ніяково. А про що вони мали говорити? Чому він про це питає?
— Нащо вам знати, про що ми говорили?
— А ви пам’ятаєте? — питає Ресбак.
Марко не пам’ятає. Він узагалі не пам’ятає, щоб вони багато говорили.
— Не знаю. Ні про що. Просто теревенили. Нічого важливого.
— Вона дуже приваблива жінка, правда ж?
ebooksa