— Я не знаю. Я запитую.
— П’ятсот тисяч, — відповідає Марко.
— Великі гроші.
— Так, — погоджується Марко. Ресбак закинув наживку. Не треба її ковтати.
— Чи був прибутковим ваш бізнес?
— Здебільшого так. Були вдалі й не дуже вдалі роки, як і у всіх.
— Як щодо цього року? Ви б назвали його вдалим чи не дуже?
— Лайно, а не рік, якщо вже ви запитали, — каже Марко.
— Шкода це чути, — каже Ресбак. І чекає.
— В нас були невдачі, — нарешті каже Марко. — Та я певен, усе налагодиться. Бізнес — це завжди злети й падіння. Не можна просто піти з рингу через поганий рік. Треба вставати й іти далі.
Ресбак замислено киває.
— Як би ви описали свої стосунки з батьками дружини?
Марко знає, що детектив бачив їх в одній кімнаті. Немає сенсу брехати.
— Вони не люблять мене, а я — їх.
— Але при тому вони позичили вам п’ятсот тисяч доларів? — здійняв брови детектив.
— Батьки Анни позичили їх нам. У них є гроші. Вони люблять свою доньку. Вони бажають їй хорошого життя. Мій бізнес-план був продуманим. Для них то було надійне капіталовкладення. Та інвестиція в майбутнє доньки. Ця угода була вигідною для всіх сторін.
— Але хіба це не той випадок, коли вашому бізнесу безнадійно потрібне вливання готівки? — питає Ресбак.
— Будь-який бізнес у наші дні може використовувати вливання готівки, — відповів Марко, з гіркою інтонацією прикрості.
— Ви на межі втрати компанії, над якою так старанно працювали? — питає Ресбак, трохи нахилившись уперед.
— Я так не думаю, ні, — каже Марко. Він не дозволить себе залякати.
ebooksa