— А у вашої дружини в анамнезі є психічні хвороби?
Марко дивиться детективу в очі, ошелешений.
— Що? Ні. В неї тільки депресія, як і в мільйонів інших людей. — Голос у нього став твердим. — Психічна хвороба — ні.
Марко не подобається те, на що натякає Ресбак. Він готується до того, що буде далі.
— Післяпологова депресія вважається психічним захворюванням, але не будемо прискіпуватися. — Ресбак відхиляється у кріслі й дивиться на Марко, ніби питаючи,
— Ні, ніколи.
— Попри те, що ви прочитали про післяпологовий психоз в Інтернеті?
Отже, вони
— Ні, я ж вам про це розповідав… Коли Анні поставили діагноз, я хотів більше дізнатися про це, тож я шукав статті про післяпологову депресію. Ви знаєте, як воно в Інтернеті, одна стаття посилається на іншу, і так далі. А ти йдеш за посиланнями. Мені просто було цікаво. Я читав ті історії про жінок, які збожеволіли та вбили дітей, не тому, що думав, мовляв, Анна теж може це зробити. І близько ні.
Ресбак уважно дивиться на нього й мовчить.
— Слухайте, — каже Марко, — ну якби я думав, що Анна може нашкодити дитині, хіба я допустив би, щоб вона лишалася з нею сама цілий день, ну правда?
— Я не знаю. Допустили б? — Виклик кинуто. Ресбак дивиться на нього, вичікуючи.
Марко теж дивиться на Ресбака.
— Ви збираєтеся висунути нам звинувачення? — запитує він.
— Ні, не зараз, — каже детектив. — Ви можете йти.
Марко повільно встає, відсуваючи стілець назад. Він хоче вибігти звідси як навіжений, але він не поспішатиме, він вдаватиме, ніби контролює ситуацію, навіть якщо це й не так.
— Останній момент, — каже Ресбак. — Чи знаєте ви когось, у кого є електромобіль чи гібрид?
Марко замислюється:
— Не думаю.
— Це все, — каже Ресбак, встаючи зі стільця. — Дякую, що прийшли.