— Ні! Такого не було! — відчайдушно запевняє Анна. — Коли я лишила її опівночі, з нею все було гаразд. Коли Марко перевіряв її о пів на першу, з нею теж усе було гаразд.
— Ви не знаєте, чи все було гаразд о пів на першу. Вас там, у дитячій, не було. У вас є тільки слово чоловіка, — відзначає Ресбак.
— Він не брехав би, — схвильовано каже Анна, продовжуючи викручувати руки.
Ресбак дозволяє тиші заповнити кімнату, а потім питає:
— Наскільки ви довіряєте чоловікові, місіс Конті?
— Я йому довіряю. Він про таке не брехав би.
— Ні? Що як він пішов би подивитися на дитину й побачив, що вона не дихає? Що як він подумав би, що це ви завдали їй шкоди — випадково чи там поклали подушку їй на обличчя? І домовився б, щоб хтось забрав тіло, намагаючись вас захистити?
— Ні! Що ви таке кажете? Що це я її вбила? Так ви думаєте?
Вона дивиться на Ресбака, потім на Дженнінґза, потім знов на детектива.
— Ваша сусідка, Синтія, каже, що коли ви повернулися на вечірку після годування об одинадцятій, то виглядали так, ніби плакали, і що ви ходили вмитися.
Анна заливається фарбою. Про цю подробицю вона забула. Так, вона плакала. Коли об одинадцятій вона годувала Кору, сльози текли її обличчям. Тому що вона була в депресії, тому що вона товста й неприваблива, тому що Синтія спокушала її чоловіка так, як вона більше не могла спокушати, й тому що вона почувалася непотрібною, безнадійною й розбитою. Дозволь Синтії про щось дізнатися — і вона розповість це поліції.
— З вами працює психіаторка, як ви сказали. Доктор Лумсден?
Ресбак сідає рівно й бере зі столу теку. Відкриває й дивиться всередину.
— Я вже розповідала вам про докторку Лумсден, — каже Анна, думаючи про те, на що ж він, власне, дивиться. — Я зустрічаюся з нею через легку післяпологову депресію, як вам відомо. Вона виписала мені антидепресант, безпечний під час грудного вигодовування. Я ніколи не думала про те, щоб знівечити свою дитину. Я не трусила її, не душила й ніяк інакше не завдавала болю. І також не впускала її. Я була не настільки п’яна. Плакала, годуючи дитину, я тому, що мені було сумно через те, що я товста й неприваблива, а Синтія, яка начебто моя подруга, цілий вечір фліртувала з моїм чоловіком.
Злість, яку Анна відчуває, згадуючи про це, додає їй сил. Вона сідає рівніше й дивиться детективові у вічі.
— Можливо, вам варто було б краще розібратися в тому, що таке післяпологова депресія, детективе. Післяпологова депресія — не те саме, що післяпологовий психоз. А психозу в мене, детективе, як самі бачите, нема.
— Так, дійсно, — каже Ресбак. Він бере паузу на відкладання теки й питає далі: — Чи можете ви назвати свій шлюб щасливим?
— Так, — каже Анна. — У нас є певні проблеми, як і в більшості пар, але нам вдається з ними впоратися.
— Які проблеми?
— Це має значення? Як це допоможе знайти Кору?
ebooksa