Анна чекає в гарячковому нетерпінні. Вона скидає плечима руку матері й викручує собі руки від хвилювання. Що відбувається? Чому так довго? Минуло вже двадцять хвилин відтоді, як Марко мав зателефонувати. Мабуть, щось пішло не так.
Її батьки теж розбурхані.
— Що, в чорта, він там робить? — ричить Річард. — Якщо він не поїхав за нею тому, що злякався, що я викликав поліцію, я задушу його власноруч.
— Може, зателефонувати на його сотовий?
— Не знаю, — каже Річард. — Давай зачекаємо ще п’ять хвилин.
За п’ять хвилин в усіх не витримують нерви.
— Усе, я дзвоню йому, — каже Анна. — Він мав забрати її півгодини тому. Що як щось пішло не так? Він зателефонував би, якби міг. Що як вони його вбили? Там сталося щось жахливе!
Мати Анни зістрибує з канапи й намагається обійняти доньку, але Анна відштовхує її чи не з усієї сили.
— Я дзвоню йому, — каже вона й натискає кнопку швидкого набору.
Гудки йдуть і йдуть. Вмикається автовідповідач. Анна занадто ошелешена, щоб зробити бодай щось, — вона просто дивиться перед собою.
— Він не відповідає.
Все її тіло тремтить.
— Тепер уже слід викликати поліцію, — каже Річард, що зробився сам на себе не схожий. — Байдуже, що сказав Марко. З ним могло щось статися.
Він дістає мобільний телефон і обирає Ресбака зі списку контактів.
Ресбак підіймає слухавку на другому сигналі.
— Ресбак, — каже він.
— Це Річард Драйз. Мій зять поїхав на обмін з викрадачами. Він мав зателефонувати нам півгодини тому. І він не бере слухавку. Ми боїмося, що щось сталося.
— Господи Ісусе, чого ж нам про це не сказали? — питає Ресбак. — Нічого. Давайте подробиці.
Річард швидко йому все переповідає й повідомляє місце обміну. Вони зберегли оригінальну записку. Марко взяв із собою копію.
— Я виїжджаю. Ми якнайшвидше пришлемо туди місцевий наряд, — каже Ресбак. — На зв’язку, — каже він і кладе слухавку.
ebooksa