Ресбак нахиляється до нього.
— Марко, чому б вам не розповісти нам, що відбувається?
Марко дивиться на детектива, який завжди його дратував. Від цього в нього зникає бажання зізнатися. Він вирівнюється на стільці.
— Я приніс гроші. Кори там не було. Хтось напав на мене, коли я був у гаражі, й забрав гроші з багажника.
Цей допит у тій самій кімнаті, відчуття, що вони граються в кішки-мишки, загострили свідомість Марко. Тепер він мислить чіткіше, ніж із годину назад, коли все пішло так погано. В його крові розлився адреналін. Раптом він починає сподіватися на порятунок. Він розуміє, що якщо скаже правду, це зруйнує не тільки його життя, але й життя Анни. Вона не здатна витримати зраду. Він має підтримувати ілюзію своєї непричетності. У них нічого на нього немає, жодних доказів. У Ресбака, очевидно, є підозри, але це лише підозри.
— Ви бачили людину, яка вас ударила? — питає Ресбак. Він постукує ручкою по руці — вияв нетерпіння, якого Марко не помічав раніш.
— Ні. Він підійшов ззаду. Я нічого не бачив.
— Там була одна людина?
— Думаю, так. — Марко замовкає. — Я не знаю.
— Можете іще щось додати? Ви щось бачили? — Ресбак, очевидно, розлючений на нього.
Марко хитає головою:
— Ні, нічого.
Ресбак відсуває стілець від столу і встає. Він ходить по кімнаті, потираючи задню частину шиї, ніби вона затерпла. Він розвертається і дивиться на Марко з іншого кінця кімнати.
— Схоже, що в бур’яні за гаражем, так, щоб не було видно, було припарковано ще одну машину. Може, ви чули чи бачили її?
Марко хитає головою.
Ресбак підходить до столу, кладе на нього руки, нахиляється вперед і дивиться Марко у вічі.
— Я мушу визнати, Марко, — каже Ресбак. — Я думаю, дитина вже мертва.
Марко опускає голову. До очей підступають сльози.
— І я думаю, що ви в цьому винні.
Марко ривком піднімає голову.
ebooksa