Якщо й існував простіший спосіб швидко заробити два мільйони, він не міг збагнути який. Бачить Бог, він намагався.
Батьки Анни приїхали з грошима в четвер уранці. Пачки сотень. П’ять мільйонів доларів без пакування. Банкам довелося рахувати їх апаратами. Довелося попотіти, щоб так швидко зібрати стільки грошей. Це було складно. Річард переконується в тому, що всім це зрозуміло. Вони займають несподівано багато місця. Річард спакував їх у три великі спортивні сумки.
Марко схвильовано дивиться на свою дружину. Анна з матір’ю разом сидять на канапі, Анна ховається під крилом матері, яке захищає її. Анна видається маленькою та вразливою. Марко хоче, щоб Анна була сильною. Йому необхідно, щоб вона була сильною.
Він нагадує собі, що вона відчуває неймовірне напруження. Сильніше за те, яке відчуває він, якщо це можливо. Він от-от зламається під цим пресом, а він же знає, що відбувається. Вона — ні. Вона не знає, чи заберуть вони Кору сьогодні, — лише сподівається. Натомість він знає, що протягом наступних двох-трьох годин Кора вже буде вдома. Невдовзі все це закінчиться.
Брюс переведе частину грошей, що належить Марко, на офшорний рахунок, як і планувалося. Вони більше ніколи не контактуватимуть. Між ними не буде жодного зв’язку. Марко вийде сухим із води. В нього буде його маля плюс необхідна готівка.
Раптом Анна відкидає руку матері та встає.
— Я хочу поїхати з тобою, — каже вона.
Марко, ошелешений, дивиться на неї. Її очі ніби затягнуті плівкою, а все тіло тремтить. Вона так дивно дивиться на нього, що на мить йому здається, що вона все зрозуміла. Неможливо.
— Ні, Анно, — каже він. — Я їду сам. — І рішуче додає: — Ми вже обговорювали це. Ми не можемо міняти плани в останню мить.
Йому потрібно, щоб вона лишалася осторонь.
— Я можу лишитися в машині, — каже вона.
Він міцно обіймає її й шепоче їй на вухо:
— Ч-ш-ш-ш… усе буде добре. Я повернуся з Корою, обіцяю.
— Ти не можеш обіцяти. Не можеш! — її голос переходить у лемент. Марко, Еліс та Річард нашорошено спостерігають за нею.
Він обіймає її, доки вона не заспокоїться, і цього разу батьки не втручаються, дозволяючи йому бути чоловіком. Нарешті він відпускає її, дивиться їй у вічі й каже:
— Анно, мені вже час іти. Я буду там за годину. Я зателефоную тобі, коли вона буде в мене, гаразд?
Анна, трохи заспокоївшись, киває, напруга відбивається на її обличчі.
Річард іде з Марко, щоб завантажити гроші в машину, припарковану в гаражі. Вони виносять сумки через задні двері, кладуть їх у багажник і зачиняють його.
— Щасти, — каже Річард, який теж виглядає напруженим. — Не віддавай гроші, поки не забереш дитини, — каже він. — Інших інструментів у нас немає.
Марко киває та сідає в машину. Він дивиться на Річарда й каже:
ebooksa