Ожеледиця

— Тепер мені здається, що хорошим… — відтала його дівчина.

Вони не стали залишатися на обід, званий тут ланчем, який приготували організатори конференції — Ліці не терпілося побачити місто і познайомитися з батьком Лавра. Йому було вже дев’яносто років, і жив він у так званому assisted living (життя з асистентом) — за нашими поняттями, у будинку для пристарілих. Тож Ліка хотіла скоріше почати виконувати синівсько-дочірній обов’язок і допомогти бідному покинутому старому. Вона не дуже-то вірила Лавру, коли той розповідав, що його батько бадьорий, гострий на розумом і на язик і цілком щасливий.

Ще вчора увечері готель орендував для Лавра машину, і тепер на стоянці університету, де проходила конференція, на них чекав сріблястий Chevrolet Malibu зі зручними сидіннями і всякими наворотами у вигляді обігрівача, навігатора, музики, а також підігріву сидіння і керма, що у березні було зовсім не зайвим навіть у Сіетлі.

Джордж Скотт сина чекав. Побачивши його з вікна своєї кімнати, він, хвацько штовхаючи поперед себе ходунок, майже молодецьким кроком попрямував довгим коридором йому назустріч. Угледівши, як Лавр, піднімаючись на другий поверх, підтримує Ліку за талію, заусміхався: «Мій синок!»

— Hi, dad! How are you? (Привіт, тату! Як ти?)

(Далі діалог між батьком і сином відбувався англійською мовою).

— Прекрасно, слава Богу! Моя жінка не така молода і красива, як твоя, синку, але все ж вона у мене є. І повинен тобі сказати, що коли вона була молодша, могла дати фору будь-який іншій. Вона, звичайно, не така гарна, як була твоя мати, але у себе в штаті перша красуня, — все це він вимовляв, поки Лавр і Ліка піднімалися сходами, нітрохи не соромлячись і не стишуючи голос. Діставшись, нарешті, майданчика другого поверху, він відсунув свій ходунок, міцно обійняв сина, а потім лукаво подивився на Ліку.

— Прекрасна! — констатував, узяв руку зовсім розгубленої дівчини і, нахилившись, торкнувся її пальців своїми губами. Галантно, нічого не скажеш! — Я завжди казав, що рано чи пізно у моєму синові прокинеться Джордж Скотт. Мій хлопчик!

Лавр перевів це Ліці.

— It is nice to meet you, sir, — сказала Ліка по складах завчену фразу.

— Джордж. Називайте мене Джордж. Ех, якби я був молодший! — мрійливо закотив він по-старечому маленькі, з навислими повіками очі. — Ну, що ж ми стоїмо? Пішли швидше у наші хороми!

— У ваші? — здивувався Лавр, але старий тільки крякнув, підхопив ходунок і майже підстрибом повів молодих людей за собою. Було помітно, що він дуже радий бачити сина.

Підійшовши до крайніх дверей ліворуч, старий натиснув велику, розміром з добре яблуко червону кнопку, і двері відчинилися.

Це була справжня шикарна двокімнатна квартира. Біля вікна великої, затишно й багато мебльованої житлової кімнати стояв круглий дерев’яний стіл на різьблених ніжках у стилі бароко. Він був красиво сервірований на чотири персони й заставлений невідомими Ліці стравами і пляшками з віскі, вином і навіть горілкою. Біля столу в інвалідному кріслі сиділа бабуся — чарівна «божа кульбабка». Над тоненьким тільцем — хмарка білого волосся, складеного в вишукану зачіску. Очі підведені блакитними тінями, зморшкуватих щік ледь торкнувся пензлик з рум’янами, на губах — ледь помітний світло-бузковий блиск.

— Хелло, — надтріснутим, але все ще глибоким голосом промовила «кульбабка». — Сподіваюся, ви вибачите мене, що не можу привітати вас як годиться і вийти назустріч. Вік, бачите, іноді диктує свої правила…

— Знайомтесь, це Дороті, — сяяв Джордж. — Дороті, ти вже знайома з моїм сином Лавром, а це Ангеліка, — вимовив її ім’я на американський манер старий.

— Яке прекрасне ім’я! — захоплено мовила старенька. — Дитино, ви й виглядаєте, як ангел! — очі її уважно вивчали Лавра і Ліку. Потім вона поцікавилася: — Ви розмовляєте англійською?

— На жаль, ні, але обов’язково почну вчити, як тільки повернуся додому.

Лавр перевів сказане.

— Ви закохані, Лавре, — чи запитала, чи, скоріше, ствердила Дороті.