Ожеледиця

Коли жінка повторила клятву за отцем Патріком, він продовжував:

— Дороті, я даю тобі це кільце як символ моєї любові…

…З усім, що я є, і всім, що є у мене…

Джордж повторив і надів на палець Дороті обручку з білого золота. Рука її тремтіла. Голос теж:

— Джордже, я даю тобі це кільце як символ моєї любові, з усім, що я є, і всім, що є у мене. І клянуся любити тебе завжди… поки смерть не розлучить нас, — додала вона, дивлячись йому в очі.

Отець Патрік швидко-швидко закліпав віями, потім дістав сяючу білизною хустку і торкнувся нею своїх очей. Він гордо підняв голову і голосно промовив:

— Оголошую вас, Джордже і Дороті, чоловіком і дружиною! Наречений, ви можете поцілувати наречену…

Кімната вибухнула оплесками, і публіка почала ворушитися.

— Вітаємо! Вау! Чудово! — вигукували сусіди, друзі і члени сім’ї «в одному флаконі», а точніше жителі і працівники будинку «життя з асистентом», а простіше — будинку для літніх людей «Горизонт».

Потім усіх запросили пройти і проїхати у прибрану до весілля їдальню, де «молодих» чекав весільний торт, який вони за американським звичаєм повинні були розрізати і роздати гостям. Але перед цим невгамовні бабусі, вишикувавшись у майже ідеальну лінію, зажадали від нареченої, щоб вона кинула свій букет.

— Ти ж не думаєш, Дороті, що більше ніхто заміж не хоче! — заявила Лінда — велика вісімдесятип’ятирічна фарбована брюнетка з усе ще помітною талією і широкими стегнами.

— Так! Так! Букет! Букет! — зажадала уся жіноча публіка, тобто більша частина присутніх.

Чоловіча половина теж не поспішала йти. Вони вишикувалися під стіною і з легкими усмішками спостерігали за тим, що відбувається. Такі речі не змінюються з роками — коханню всі віки підвладні.

Букет упав прямо на коліна Мелані, котра сиділа у кріслі. Їй було 99 років! Тіло її висохло, голова мимоволі опускалася вниз — мабуть, жінці важко вже було її тримати. Але на губах її яскравою плямою червоніла помада — замолоду Мелані була яскравою блондинкою і користувалася червоною помадою, копіюючи Мерилін Монро. Не збиралася вона міняти свій стиль і тепер.

Як тільки букет опустився на коліна Мелані, публіка заревіла і заплескала в долоні. Старенька здригнулася, каламутними втомленими очима подивилася на букет і… притиснула його до грудей худими, схожими на гілки висохлого дерева руками. По її щоках, заповзаючи у глибокі зморшки, потекли сльози…

Вбивця vs Борейко

Дні вже довшали, але до сьомої вечора у кімнату все одно заповзала сутінь. А від того й думки вкривалися якимось сірим смутком і неспокоєм.

«І куди вона поділася? Хто міг її забрати? Може, просто випала? Треба знайти… І тут немає… І тут… Хммм… Ні, випасти вона не могла. Може, той товстий, як пивна бочка, слідчий забрав? Він все дивився на неї, правда, нічого не питав. Ні, здається, щось запитував. Чорт, не пам’ятаю, що. Пам’ять підводити стала. Але він точно нічого не зрозумів. Треба було заховати, хоча б наступного дня. Але як же було приємно бачити, як ці ідіоти дивляться прямо на неї, і їм навіть у голову не приходить, що це знаряддя вбивства. Хі-хі-хі… Ні, вона, здається, була на місці після того, як він пішов… Який же він був противний — усе сновигав, сновигав, питав, питав. Недоумок! Усі вони недоумки! І цей патлатий — теж недоумок. Бач, розпустив кучері, наче баба! Тьху… Усі вони там такі… А може, це він? Він теж усе розглядав… От не пам’ятаю, була вона тут, коли він приходив, чи ні? Треба буде подзвонити тому слідчому, дізнатися, як справи. Чи ні, краще зателефонувати цьому патлатому і налякати. Хоча ні, йому не треба — він все одно довго не проживе. Чи на своєму Майдані кулю піймає, чи зі своїми друзями весілля з кістлявою відгуляє. Так навіть краще, користі більше. Ненавиджу! Як же я їх усіх ненавиджу!»

А в цей час у своєму робочому кабінеті при включеному електричному світлі сидів той самий товстий, як пивна бочка, слідчий, і теж розмірковував: «Повірити не можу! Звичайно, саме цим вбили Аліну. Експертиза підтвердила. Який витончений спосіб убивства! Довго ж експерти возилися з аналізом і відбитками — напевне, теж повірити не могли. Але, Господи, цього не може бути! Хоча стоп, зайти і всунути цю штуку міг будь-хто. Навіть стороння людина, в принципі, якщо сильно постаралася б, могла туди пробратися… А відбитки? А що відбитки? Цілком логічно, що на цій штуковині відбитки саме цієї людини, — продовжував битву думок Борейко. — Але навіщо такі складності? І чому цю штуку не викинути куди-небудь подалі? Адже знайти її, не знаючи, що вона була, практично неможливо. А потім, щоб підставити іншого замість себе… Але тоді чому саме цю людину? Адже було б набагато логічніше продовжувати підставляти Гаєвського… А, може це Гаєвський і є? А може, вбивця, залишивши цю річ, і хотів, щоб я так подумав? Але після того, що я бачив на Майдані, можу з 99-відсотковою часткою ймовірності сказати, що Антон зовсім не вписується у образ вбивці. Крім того, він любив Аліну… Що, боїшся, Олександре Івановичу? Слизько? — покартав себе. — Слизько! Ох, як би не впасти! Все-таки сім’я майбутнього мера міста!»

У тому, що Борис Мойсейович Шмідт стане мером міста, Борейко вже був майже певен. Передвиборна кампанія набирала оберти і була побудована цілком грамотно. «От що значить опинитися у потрібний час у потрібному місці з потрібним товаром, — думав слідчий. — Люди розгублені, налякані, злі. Що значить війна в двадцять першому столітті? У країні, яка не знала війни з часів Другої світової? Що значить, коли впритул розстрілюють людей? Що значить, коли президент втрачає контроль і, зрадивши народ, тікає з країни, як останній бандит? Що значить, коли сусід, з яким, як то кажуть, жили під одним дахом, ховає його зі всіма вивезеними накраденими грошима? У такій ситуації не треба мати багато розуму, щоб визначити, в якому напрямку вибудовувати піар. А з іншого боку, ще зовсім невідомо, куди вітер подме. Дуже все нестійке — ніби пробираєшся врозкаряку по замерзлій нерівній дорозі. Того й гляди, роз’їдуться всі зусилля у різні боки, і брязнеш об холодну байдужість виборців. І треба ж такому статися — вбивство! У власному будинку! Власної дочки! Можливо, навіть одним з членів сім’ї! Хоча що значить вбивство, якщо у тебе є гроші?»