Вершник без голови

22
18
20
22
24
26
28
30

— Ха-ха! Старий Зеб — кепський знавець, коли йдеться про ласо.

— Мені теж хотілося б навчитись кидати ласо, — промовила молода креолка. — Кажуть, ніби це не ли-чить жінці. А чому, коли в цьому немає нічого поганого, а людині подобається?

— Не личить жінці? Та не менше, ніж стрільба з лука чи катання на ковзанах! Я сам знаю одну дівчину, яка чудово кидає ласо.

— Вона американка?

— Ні, мексиканка, живе на Ріо-Гранде, але часом приїздить сюди, на Леону: в неї тут родичі.

— Молода?

— Так, приблизно вашого віку, міс Пойндекстер.

— А яка на зріст?

— Трохи нижча за вас.

— Але, напевне, куди гарніша? Я чула, що мексиканки набагато переважають нас, американок, вродою.

— Як на мене, то креолки до цього поділу не входять, — галантно зауважив мустангер.

— Цікаво, чи я змогла б навчитися кидати ласо? — знов повернула на своє молода креолка, ніби й не почула його компліменту. — Чи мені вже пізно починти? — Кажуть, мексиканців навчають цього змалку, тим-то вони такі мастаки в цьому ділі.

— Зовсім не пізно, — запевнив її Моріс. — Рік чи два практики — і ви кидатимете ласо цілком вправно. Я й сам усього три роки як почав, а… — Мустангер замовк, щоб не вийшло, ніби він вихваляється.

— А тепер ви кидаєте його, як ніхто в Техасі, — докінчила за нього дівчина.

— Ні-ні! — зі сміхом заперечив він. — То все вигадки Зеба Стампа. Він оцінює мою вправність, порівнюючи її зі своєю.

«Що це — скромність? — думала молода креолка. — Чи він просто насміхається з мене? Якби це було справді так, я б просто збожеволіла!»

— Певно, ви хотіли б повернутися до свого товариства? — спитав Моріс, помітивши її неуважливий погляд. — Ваш батько, мабуть, уже турбується, що вас так довго немає. І ваш брат, і кузен…

— Так, справді, — квапливо мовила Луїза чи то з жалем, чи то з досадою в голосі. — Я зовсім забула. Дякую вам, сер, що нагадали про мій обов"язок. Вертаймося.

Знову сівши в сідло, вона поволі, якось знехотя, взяла поводи й торкнула коня острогами, так неначе їй шкода було покидати ту «пастку на мустангів».

Коли вони знов виїхали на відкриту рівнину, Моріс подався зі своєю супутницею до місця їхнього сніданку в прерії найкоротшою дорогою, навпростець.