— Погналися за плямистою. Коли так, то міс Луїза була у великій небезпеці. Їдьмо далі!
Не чекаючи відповіді співрозмовника, старий мисливець пустив свою шкапу підтюпцем, і Колхаун подався слідом за ним, домагаючись, щоб він пояснив свої незрозумілі слова. Та Зеб не став нічого пояснювати, тільки махнув рукою, ніби хотів сказати: відчепись, мовляв, не заважай.
Якийсь час він пильно придивлявся до сліду, намагаючись розрізнити відбитки підків, — а це було не так легко, бо подекуди їх зовсім затоптали копита дикого табуна. Лише час від часу мисливець добачав їх, усе так само їдучи підтюпцем на своїй конячині. І тільки тоді, коли він опинився за сто ярдів від провалля, з його обличчя збіг заклопотаний вираз, і він зволив дати пояснення, якого від нього знов зажадали.
— Он воно що, — мовив Колхаун, почувши те пояснення. — А звідки ви знаєте, що їм пощастило втекти?
— Погляньте отуди.
— Мертвий мустанг? І начебто недавно вбитий… Про що ж це говорить?
— Про те, що мустангер убив його.
І ви гадаєте, це так налякало решту, що вони не погналися далі?
— Далі вони не погналися, та не тільки з переляку. Ось що їм завадило… — Зеб кивнув на труп жеребця. — Милий Боже, ото був стрибок! — І він показав на провалля, над яким вони тепер стояли.
— Невже ви гадаєте, що вони перескочили на той бік? — спитав Колхаун. — Це неможливо.
— А таки перескочили, це ж ясно як Божий день. Хіба ви не бачите їхніх слідів і тут, і з того боку? І міс Пойндекстер перша. Побий мене грім, оце-то дівчина!.. Вони запевне перескочили обоє ще до того, як застрелили жеребця, бо інакше не змогли б. Тільки тут можна перемахнути цей яр. Чорт його бери, ну й розумник же той мустангер, поклав його просто на дорозі в табуна, саме там, де вони мали стрибати!
— То ви гадаєте, що він і моя кузина разом перескочили це провалля?
— Не те щоб разом, — пояснив Зеб, не підозрюючи, що ховається за цим запитанням. — Я ж уже казав, плямиста перескочила перша. Бачите її сліди на тому боці?
— Бачу.
— Ну, то хіба не видно, що по них ідуть сліди мустангерового коня?
— А-а, справді.
— Жеребці туди не стрибали, жоден з цілого табуна. Тепер я бачу, як усе воно було. Той хлопчина спинився там і вліпив кулю в цього поганця. А то було однаково що замкнути за собою двері. Мустанги побачили, що йому капець, і повернули геть. Отуди, понад яром, онде їхні сліди.
— А вони не могли обминути яр і гнатися далі?
— Щоб так дістатися на той бік, їм довелося б пробігти десять миль — п"ять до кінця яру і п"ять назад. Ні, містере Колхауне, такого бути не могло. Отож вам нема чого тривожитись за міс Луїзу: хто-хто, а вони за нею більше не гналися. А вона та мустангер, перескочивши яр, подалися собі далі, тихо й мирно, мов два голубочки. Всі страхіття минулися, і тепер вони обоє, мабуть, уже простують назад до фургона, де на них чекає вся компанія.
— Їдьмо! — нетерпляче вигукнув Колхаун, так наче й досі вважав, що Луїзі загрожує небезпека.- їдьмо, містере Стампе! Мерщій вертаймося туди!
ebooksa