Вершник без голови

— Ти бачив, як вони гналися за нами?

— Ні. Я дізнався про це зі слідів.

— Зі слідів? Ти так добре розрізняєш сліди?

— Мені пояснив їх Зеб Стамп.

— О, він теж був з тобою? І ви їхали тими слідами аж до… Куди ви доїхали?

— До яру серед прерії. Зеб сказав, що ти перескочила його. Це правда?

— Перескочила Луна.

— А ти була в сідлі?

— Та де ж би я ще могла бути? Ти таке питаєш, кузене Касе! Де б, ти думав, я була? Вчепилася їй за хвіст, чи що? — Луїза засміялась, та раптом сміх її урвався, і вона спитала зовсім іншим тоном: — А ти? Ти теж перескочив на той бік? І поїхав за нами далі?

— Ні, Лу. Від яру я одразу рушив сюди, сподіваючись, що ти вже повернулася. Отак і натрапив на тебе.

Ця відповідь начебто задовольнила Луїзу.

— Ага. Ну, я рада, що ти наздогнав нас. Ми їхали повільно. Луна так стомилася, бідолашна! Просто не знаю, як вона добудеться додому.

Відколи до них приєднався Колхаун, мустангер не озвався ані словом. Хоч би яке приємне було для нього товариство молодої креолки, він спокійно полишив її на кузена і тепер мовчки їхав попереду, ніби знову ставши тим, ким мав бути того дня, — тільки провідником.

А проте відставний каштан весь час недовірливо стежив за ним, і, коли помічав — чи тільки уявляв собі, — що Луїза прихильно поглянула в той бік, в очах його спалахувала диявольська злість.

Коли б ті троє вершників їхали довше, їхня подорож могла б закінчитися трагічно. Та, на щастя, з"явилися інші учасники сніданку в прерії. Луїзу оточили звідусіль, і хор захоплених вигуків та привітань заглушив усякі інші думки.

Розділ XIX

ВІСКІ З ВОДОЮ

У селищі, яке виникло під прапором форту Індж, цьому зародку майбутнього міста, найвизначнішою будівлею був заїзд, або ж «готель». А загалом, це прикмета, спільна для всіх техаських міст, як нових, так і заснованих сорок років тому, — давніших там і немає, окрім кількох — старих міст іспано-мексиканського походження, де головними будівлями були фортеці та монастирі, що їх тепер теж подекуди перетворено на заїзди.

Хоч «готель» форту Індж був найбільшим будинком у селищі, проте ні справді великими розмірами, ні виглядом своїм він не вирізнявся, та й навряд чи претендував на якийсь архітектурний стиль. То була дерев"яна споруда у формі літери «Т», збита з обтесаних колод. У поздовжній її частині містилися кімнати для приїжджих та їдальня, а поперечна являла собою одне велике приміщення бару, або ж, як його ще називають в Америці, салу ну, — де відвідувачі пили, курили й залюбки плювали на підлогу.

Біля дверей, на стовбурі дуба із спиляною верхівкою красувалася вивіска, де з обох боків кожен міг побачити зображення славнозвісного героя тих країв, генерала Захарі Тейлора,[41] а під ним — єдино можливу назву: «Напоготові».